Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою. Ирена Карпа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ звідки не візьмися, вигулькнув охоронець. Вирішив зовсім вчасно поцікавитися, як себе почуває наше немовля у слінгу під дощовиком, звідки ми приїхали і котра година. Я терпляче з ним говорила, проклинаючи факультет французької мови за те, що дав мені це таємне знання – була би я русо турісто, котрий на жодній мові, крім вєлікого й могучого, не спілкується, наш бравий охоронець хутко би втратив інтерес.

      Восьмої ще не було, довелося вшитися з місця запланованого злочину і далі блукати Перапертузою, роздивляючись панорами дальніх далів з її височенних стін. І все воно якось і гарно наче, і якось надумано, штучно, кривилася я. Придумала собі якусь історію для галочки… Чи правильне місце? Чи добрий час? Звісно ж, ця напівсфера, що колись слугувала куполом фортечної церкви, і цей кам’яний престол – просто картинні. Але чи належимо цьому контекстові ми з цим немовлям, названим одночасно за іменем священної гори індуїстів і буддистів і середньовічної католицької святої? Скажи мені, га, Кайлаш Хільдегардіс? Ну або ти, Боже, дай хоч якийсь знак, будь нормальним пацаном.

      І тут з велетенського вікна давньої церкви я побачила просту собі веселку. Точнісінько над тим нашим деревом посеред двору.

      Я не буду розповідати вам про мої дуже інтимні відчуття від доторку Трансцендентного. Я ліпше скажу вам, що копати кам’янистий піренейський ґрунт м’якою пластиковою лопаткою дуже і дуже незручно. Навряд чи це ще коли-небудь доведеться робити американському татові моїх дітей, але цю пригоду він точно запам’ятає. Ну а Кая матиме прекрасну легенду про час свого народження, коли виросте.

      Наостанок я ще символічно обмила нашу крихітку дощовою водою, що назбиралася в кам’яному жертовнику. Символічне катарське хрещення ще нікому не завадило. І хай простять мені катари мою self-made єресь.

      І. Індія (вік мандрівників – 1,5 і 2,5 роки)

      Я, до подруги, задумливо:

      – Тре’ би до Нового року все шмаття пороздавати… Бідним там.

      Подруга, з жахом:

      – Карпа! Бачила я твоє шмаття в шафі! Бідні таке пиздувате носити не будуть!!!

      Ех. І це ще притому, що я давним-давно пороздавала весь свій хіпі-одяг, куплений за всі часи у Індії й Непалі: у Києві навіть у шафі він виглядає надто недолуго.

      Десь через тиждень після повернення з нашої епічної поїздки до Індії подзвонив мені знайомий і розказав, як мило він за 600 доларів злітав на Шрі-Ланку. В ці шістсот йому влізли готель, переліт і дворазове харчування. Спершу моя доморощена українська жаба спробувала сказати «ква», а потім я собі вирішила, що хоч і потринькала на свою Індію в енні рази більше (ну бо який ще ідіот купує квитки за три дні?), а все ж поставила галочку навпроти слова «Ќерала». Цей індійський штат давно був у моєму списку місць, котрі хочеться відвідати до того, як інкарнуюся в гірську козу чи, не дай Бог, циркового тюленя.

      Мій американський чоловік з нами летіти одразу відмовився. Видно, ліпше за мене, романтичну, уявляв, чим то всьо пахне. Тож я, спрацьована телевізійна СКАЧАТЬ