Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ які їхали кудись на екскурсію, думаючи, очевидно, що я теж їду на екскурсію, я ночував п’яний на річковому пляжі, і навколо мене ходили рятівники та пляжники, не знаючи, чи я вже потонув, чи ще ні, я ночував на лавах у парку і в зимових електричках на станції П’ятихатки, не маючи змоги звідти виїхати, одного разу я ночував у піонерському таборі на столах для пінг-понгу, ми з приятелем заїхали туди для проходження педагогічної практики, але вожаті, випивши весь наш спирт, сказали нам, що лишатись нам тут не обов’язково, та й для дітей так буде краще, тож ми можемо їхати, і ми повкладалися на столі для пінг-понгу, з різних боків сітки, і на ранок справді поїхали звідти, спати цілий місяць на пінг-понгових столах нам не світило. У цьому є щось більше, ніж пригода чи цікавий випадок, пригода – це коли ти потрапляєш серед ночі до свого готельного номеру, маючи ключ, і знаходиш у своєму ліжку кількох невідомих, – це пригода, я згоден, а коли ти не маєш ні ключа, ні готелю, ні невідомих, коли ти взагалі не маєш жодної гадки, як перебути до ранку в ситуації, до якої ти потрапив, – це вже не пригода і не цікавий випадок, це твоє життя як воно є – без прикрас і зайвого пафосу, ти просто продавлюєш простір своєю присутністю, вириваєш для себе рівно стільки місця й тепла, аби не замерзнути за ніч. Ми звертаємо з лісової дороги, довго йдемо, зрештою знаходимо галявину, стягуємо дрова й розпалюємо багаття. Спочатку ми випили все, що в нас було, потім нам видалося, що цього недостатньо, й ми почали добивати драп, навіть друг-Білий, кандидат історичних наук, який усі ці дні утримувався й обмежувався самогоном місцевого виробництва, тут щось попустився, розслабився, покурив з нами й почав розповідати про самураїв і їхні кодекси честі. На кодексах честі я й заснув.

      Прокинувся я десь о п’ятій. Льошка відрубався на спальнику, друг-Білий сидів біля загаслого вогню й дивився в ліс. «Що там?» – спитався я. «Хтось ходить», – тихо промовив він. «Давно?» – уточнив я. «Давно, – відповів Білий, – усю ніч». – «Добре, – кажу, – лягай спати, я їх постережу». Він одразу ж заснув, а я зайняв його місце й став дивитися, хто там ходить між дерев. Дивився я години дві.

      Одного разу, уночі, я сидів на березі моря й розглядав хвилі, я намагався їх побачити, але бачив лише темряву, яка рухалася зовсім поруч і яка могла щомиті необережно зачепити мене, звалити своїм хвостом або затягти щупальцями до свого темного нутра. Мені завжди здавалося, що коли ти нічого не бачиш у темряві, то це ще зовсім не значить, що в цій темряві ніхто не бачить тебе. Оскільки вона – темрява – це щось, що знаходиться поза тобою, ти завжди випадаєш із неї, натомість той, хто лишається в ній, завжди має зручну позицію для розглядання тебе, адже темрява – вона лише з твого боку темрява, з його ж боку це вже щось інше, щось, чого ти не можеш побачити, а отже, і зрозуміти. І тепер, коли я сидів біля загаслого вогню, що остигав, і холонув, і втрачав своє тепло, ніби велика піцца, я думав, хто саме міг ходити цілу ніч навколо нас. У мене такі речі, можливо, притупилися, а ось СКАЧАТЬ