Соня. Катерина Бабкіна

Чтение книги онлайн.

      Якщо комусь розкажеш – одразу й сам сприймаєш події і явища так, ніби це відбувається насправді. Особливо коли все дійсно відбувається насправді. Вагітність, однак, була для Соні чимось настільки незбагненним, що вона довго длубалася в найдальших закапелках себе, перегортаючи купу сухих спогадів і вологих передчуттів, дрібних скелець різних подробиць та тихих зойків чужих таємниць, але так і не зрозуміла, що вона думає про те, що стається от зараз і саме з нею.

      – Я ж маю щось відчувати? – питала вона, дивлячись на Настю.

      – Ну я так не скажу зразу, – казала Настя.

      – А хто скаже? – дратувалася Етері. – Ти єдина жива людина з дитиною, яку ми знаємо!

      – Правда? – дивувалася Настя.

      – Звісно, ні, але ж ти розумієш, що я хочу сказати. Що вона має відчувати?

      – Може нудити, – розгублено відповідала Настя.

      Але Соню не нудило.

      – І це точно не від Луї? – питала Катя.

      – Точно, – казала Соня. Ніхто не наважувався спитати, що Соня думає робити.

      – От що, – сказала Етері. – Що би ти там не вирішила – потрібно піти до лікаря. Ну, подивитися, як там що.

      – Я вже пішла, – казала Соня.

      – І як там що?

      – Лікар сказав: усе нормально.

      – Нічого собі нормально! – сказала Катя.

      – Лікар питав тебе про аборт? – обережно поцікавилася Настя. Соня мовчала.

      – Залишити чи позбутися дитини – це має бути рішення, – сказала Катя. – Як ти можеш щось вирішити, якщо ти взагалі нічого не відчуваєш?

      – Ніяк не можу, – погодилася Соня. – Я думала, це стається якось по-особливому, як природні катаклізми. Що це ціла історія. Я уявити собі не могла, що це так просто, як сніданок: ти встав, сходив у душ, поставив воду на рис, написав смс, подивився у вікно, чи був дощ, вдихнув липи й абрикосового цвіту – і хоп, ти, виявляється, вагітний.

      – Може, знайти того чоловіка? – сказала Настя. Соня похитала головою.

      – Щось потрібно робити, – сказала Настя. – Бодай щось. Це стається так нестерпно швидко – ти уявити собі не можеш, як швидко. Час, поки він ще всередині, проминає, як лісосмуги за вікном, коли розганяєшся на трасі до двохсот. Ти сказала мамі?

      – Ні, – Соня подивилася на свій живіт, ніби чекала, що він СКАЧАТЬ