Через перевал. Роман Іваничук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Через перевал - Роман Іваничук страница 6

СКАЧАТЬ забавах закладена екзистенція нації?»

      «То не забава, а процес, який називається прогресом – так визрівають цивілізації, так становиться кожна нація».

      «А коли ж той процес завершується, де його кінець?»

      «Кінець – це Бог, який є одночасно початком, а народ – бігун на коротких дистанціях між початком і кінцем, і оновлюється він у своїй вічності безперервною зміною тимчасових поколінь».

      «І тебе влаштовує такий марафончик?»

      «А в ньому весь сенс існування, Миколо».

      «Ну, це справа твого філософського бачення і смаку…»

      Політолог недбало розвів руками й замовк. Розмова перекинулася на протилежний бік стола: мариніст Єжи пильно прислухався до суперечки між Миколою й Тарасом, схиливши набік голову й переводячи погляд з одного на другого, немовби зважував, хто з них має рацію, й коли суперечка обірвалася, він вимовив тихо і з притиском:

      «Витаєте в небесах, дорогі колеґи, й ні про що конкретне не говорите, а я волію стояти на реальній платформі. Що таке розум, ніхто не може визначити до тих пір, поки ця абстракція не втілиться у мислену матерію, і аж тоді можна пізнати його вагу і вартість. А та матерія – то передовсім література, хлопці, і в ній ви щоразу виставляєте напоказ свою інтелектуальну потугу або неміч…»

      «А в нас ще нема такої матерії, щоб стала виміром національного інтелекту, – промовив завжди категоричний Корнило. – У нас нема літератури!»

      «Навіщо повторюватися за Лессінґом і Франком – і ще так претензійно? – скривився Северин. – Скажи щось своє».

      «І один і другий, – мовив із зверхнім спокоєм Корнило, – видали цю феноменальну сентенцію на переломі епох, і вона розбудила до життя цілі когорти письменників – в Німеччині і в нас».

      «Отже, була-таки ця література, якщо її хтось розбудив».

      «Так, але нині настає нова ера, тож мусить народитися й нове мистецтво – на рівні європейських партитур!»

      «Влучно, дуже влучно сказано, – прошамкав Теодор з напханим імбирними коржиками ротом. – Ad maiorem Dei gloriam![4]»

      Дискутанти не звернули уваги на премудру репліку Теодора. Корнило продовжував розвивати свою думку:

      «Таж не можемо й не маємо права, пане Майстре, залишатися й далі на рівні ваших галицьких екзерцисів про вбогих дівок, що йдуть заміж, а багаті все лише плачуть, ніби між багацькими дівками не знайшлося досі хоча б однієї з чорними бровами… Скажете – фольклор? А західняцька література – то ж суцільний фольклор: сама тільки опришківська тема переповнила по вінця вашу літературну скарбницю. І все – втішання бідністю, і все – ґлорифікація доморощених марксистів, що закликають грабувати награбоване: експропріюй експропріаторів!»

      Постмодерніст із Бистричан, Юрко, романами якого Северин завше захоплювався, раптом випалив таке, на що Майстер довго не міг знайти відповіді:

      «Не чіпаймо галицької СКАЧАТЬ



<p>4</p>

До найвищої слави Бога! (Лат.)