Через перевал. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ впіймав себе на тому, що говорить з голосу Тараса. Й це також закономірно: Тарас стосовно мене стоїть на такій самій світоглядній віддалі, як я – від Саламіни. – Куди втечете, чей не важитеся на самогубство. Мусите звикати до перемін у житті, як звикають батьки до становища приймаків у своїх рідних дітей: навіть якщо й конфліктують, то неминуче програють…. Ще донедавна в нас на знак протесту проти дезінтеґрації московської імперії ретрогради вивішували, де лиш могли, портрети Сталіна. Та врешті їх познімали…»

      Йоганна квасно посміхнулася, капітулюючи перед арґументами Северина. Однак ще не здавалася.

      «Електроніка начебто інтелектуалізує людину, – сказала. – Але особисто я дурнішаю від усвідомлення, що машина мудріша за мене».

      «Та водночас стаєте розумнішою: адже ті машини створили такі самі люди, як ви».

      «То одиниці… А що сталося б з не посвяченими в новітню мудрість, коли б хтось із тих виняткових одиниць вимкнув універсальну вилку з розетки?»

      «Марно хвилюєтеся: комп’ютерними секретами опановують нині учні молодших класів… Досягнення науки неминуче підвищуватиме рівень нашого розуму так само, як техніка – силу м’язів».

      «І все ж мені жаль за живою суспільною пам’яттю, яка постійно освіжувалася, збагачувалась при передачі досвіду з покоління в покоління. Нині передають дискетки, й стають вони все більше й більше схожі на вилучені з обігу монети».

      «Й вам не залишається нічого іншого, як шукати серед них монет високої золотої проби. Бо згідно з вашим мисленням, то й книги начебто нічого вже не варті – тільки фольклор».

      «Я людина з епохи іншої, ніж ви, пане Северине, і серед вашої верстви почуваюся анахронізмом», – почув Майстер ті самі слова резиґнації, які не так давно мовив Тарасові.

      І це також закономірність, подумав Северин. Сказав:

      «Парадоксальним є те, що я, дискутуючи з вами, сам собі заперечую. Та досить мудрувати. Ось перед нами затишна кав’ярня: зайдемо, і я слухатиму тільки вас. Я теж хочу втекти від нової цивілізації, яка безцеремонно наступає мені на п’яти…»

      Зайшли до кав’ярні, зайняли вільний столик. Северин пильно придивлявся до Саламіни, намагаючись збагнути таємницю її вроди – зовсім інакшої, ніж досі доводилося бачити, сприймати, любуватися й любити. Сувора мужність, вигартувана в заполярних широтах, приховувала ніжні риси її обличчя, що спокусливо проникали крізь засмаглість шкіри, різнотонну гру очних райдужок; кутики губів укроювалися в ніжні щоки й немовби стримували непокірну усмішку, рухливі брови раз у раз виринали з-під чорної гривки волосся – Саламіна розповідала про себе і про свій край, незримо наближаючись до співрозмовника, і він уловлював її подих, приймав теплоту погляду й розгадував таїну цієї чужої жінки, яка ставала для нього щораз приємнішою й ближчою.

      «…Я з Ґренландії, як ви вже знаєте, пане Северине, – з найбільшого острова світу, холодну СКАЧАТЬ