І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Козельськом, Києвом, Володимиром, Галичем і всіма двомастами п’ятдесятьма городами Русі, Батий повернувся на Волгу? Допоможе загоїти рани чи ще й нових завдасть?.. Ба ні, не зупинить уже Данило Бурундая, не зупинить сам: оголені простори, зруйновані заборола. Де мої скальди, які б могли кинути клич народам?

      І в цю мить відчув князь, як боляче защеміло серце від прикрої згадки, яку вперто відганяв від себе, а тепер вона прийшла до нього піснею убитого співця:

                               Конику сивий, будь ми щасливий,

                               Де орду вгоню, там її вроню,

                               Своє подвір’я назад заверну,

                               Побудую ’го краще, як було:

                               А в три сторони, та в три переї…

      Ця пісня, що рознеслась по краю, як тільки відхлинула 1241 року орда і рештки уцілілого люду виповзли із сховків, землянок та лісових нетрів, аби знову орати і сіяти, мала свого творця. Був це княжий співець Митуса, який після ординського погрому пішов служити півчим у соборі перемишльського єпископа Антонія, і дивувався князь, що вірний гусляр служить коромольному владиці. А пісні Митусині співали ратники й ратаї, та все про Івана, що обмурував двір білим каменем і стрілочки струже, і в пучок кладе, а з пучка бере та й заправляє… Тож забажав князь, щоб вернувся співець до двору й замінив у пісні подле ім’я благородним, княжим, та Митуса зухвало відповів урядникові Андрієві, якого Данило прислав до Перемишля: мовляв, володар має силу над людською плоттю, що й довів болохівським погромом, а над духом не владний – і не пішов у Галич на зов княжий.

      Яра лють добиралася до серця князя на невдячний люд: чейже не про себе він дбає, а про землю руську; скільки труду взяв на свої плечі, щоб уміцнити її, а скільки принижень зазнав і від бояр, і від сусідів, і ворохобних князів болохівських, що запродались орді й данину справно їй платять. Тож позбувся прежньої жалості Данило і повелів під страхом найтяжчих покар, як це і личить володареві, щоб стали перед ним вої, будівничі і співці.

      Першими прийшли вої – присмирили бундючних бояр, а болохівські городи вогневі віддали й вали розкопали, щоб не росли там більше пшениці й проса для орди, і стали стерегти землю свою од литви, ляхів, угрів та ординців. Прийшли будівничі, і вибрав з них Данило золоторуких: велемудрий Олексій численні городи братові Василькові зрубав на Волині, а витворник Авдій церкву Іоанна Златоустого великому князеві в Холмі звів, красну та гожу, і Тустанський замок укріпив. І співців прийшло чимало, та не побачив князь серед них Митуси; а що рівного йому в краю не було, то звелів привести силоміць – пошарпаного і сирицею спутаного, яко в’язня.

      Не хотів про це згадувати князь Данило, втікаючи від Бурундая з Холма до Синєводська, та пісня сама собою співалася, була ж бо вона нині вельми потрібною господину: «своє подвір’я назад заверну, побудую його краще, СКАЧАТЬ