Камiнна душа. Гнат Хоткевич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ цілий убір гуцульський. Одна дала унучі, друга постоли, файно поморщені та пофарбовані, треті зложилися на киптарик із сернини: давно вже киптарик цей лежить готовий у кушніра, та все не було покупця. Бо одно, що дорогий, а друге – що таки ні до чого: ніжне таке, дощу си боїт. А от їмості – саме таке.

      І запаску, золотом перетикану, і фустку шовкову, а пацьорків то нанесли тілько, що «корову би стало прикрасити…».

      Маруся аж не могла рішитися, чи приймити їй то все, чи ні.

      – Любі мої… дорогі мої… Та за віщо ж то? Та чим же я відвдячитися годна?

      – Бери, бери, Мухо, – то з доброго серця.

      І молодиці пригадували, як Маруся власними руками нашила й нагаптувала багато всяких і воздухів, і сорочок на жертвеники, та на престоли, та на налої; не переставала й тепер постачати всього того, хоч наглої потреби вже в тім і не було.

      – Се на будуче, – говорила, приносячи якесь нове покривальце. А тепер сиділа над якимось гаптованням до антимінса й плащаниці.

      ІІ

      Отак і йшло життя – в тоненькій якійсь гармонії.

      Не чулося твердого чогось, тривкого під стопою. Все було, мов порцеляна, доокола: на око приємне, а опертися не вільно.

      І єдиною твердою річчю в усім тім, чула Маруся, було почуття старої їмості. Тільки бабця одна щось знала певно, ніби посідала тайну життя і вносила це розуміння в оточення. Простими словами говорила високі істини, ясним поглядом добиралася дна душі. Дивилася розумними очима на свою невістку і думала: «Що зробило тебе такою пташечкою й квіточкою? І чи зумієш отак проспівати, прощебетати цілий вік – чи зломить тебе життя, як квітяну гілочку?»

      І сумно ставало по цих думах на душі. Любила сина, але не могла не бачити, що для поривчастого й поетичного темпераменту Марусі треба би було іншого чоловіка: розумного, твердого і трошки романтичного. Романтизм згодом вивіявся би, і зостався б лише розум та його поезія.

      А о. Василь… Отець Василь був і не твердий, і зовсім не романтичний, і… не дуже розумний навіть. Бачила це бабця і журилася.

      Якесь складне почуття носила в собі. Відчувала, що синові дуже мало треба до щастя і що його задоволила би кожна жінка, але що сам він далеко не кожну жінку міг би зробити щасливою.

      «Поки воно півсвідоме – не відчуває нічого. От – бавиться собі, співає… Ще не перестала бути дівчиною-дитиною. Але потім – чи не прийде щось велике, чи не скалічить душу?»

      І боялася приходу того великого, і молилася.

      А Маруся брала життя таким, яким воно їй давалося. Любо їй було чути себе загальною пестійкою, любо збігáти сніжною стежкою, порипуючи черевичками, та крикнути молодиці:

      – Єк днювали, Адно?

      А молодиця засміється, мовби ясний місяць уздріла, і скоро-скоро кричить щось у відповідь.

      А то скаже Грицькові зладити сани, понабирає дівчат, величезною стоголовою купою наваляться в сани і летять згори униз. Вивалюються в сніг, регочуть – аж відляски горами йдуть. А хто йде-їде – усміхнеться тепло, дивлячися на чисту цю радість.

      – Узєв СКАЧАТЬ