Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з коровами. На підводах із кіньми сиділи підлітки, і те, що вони їхали, а він, Гайдук, ішов, його розлютило. Зупинивши передню підводу простягнув вимогливо руку:

      – Батіг!

      Підліток простягнув батіг, і Гайдук, перехопивши його за пужално, з усіх сил, навідмаш, хльоснув хлопця по голові. Кепочка так і злетіла, хлопець зойкнув, ухопився за голову, а Гайдук знову уперіщив його: по зігнутій спині, по гострих наставлених ліктях. Бив і бив, поціляючи в найболючіші місця, і підліток, голосно зойкаючи, метався під ударами, аж поки звалився на дорогу.

      – Встати! – скомандував різко Гайдук.

      Хлопець, що лежав у пилюці, заворушився. Схлипуючи, розмазуючи по лицю рясні сльози, він став зводитись. Все обличчя було списане кривавими смугами.

      – Можеш рушати! І не здумай більше сідати на воза!

      Підліток підібрав віжки, все ще схлипуючи, нокнув на коней. За ним одразу ж рушили й ті дві підводи: хлопці уже йшли, їх вітром поздувало з возів, і, проходячи мимо Гайдука, аж вбирали голови в плечі. Але Гайдук їх не зачепив: він уже збив охоту на першому, хоча й цих годилося б провчити. Дістав блокнот, записав їхні прізвища, хоча ще не знав, як їх покарає.

      Жінок не зачепив: жаліючи своїх корівок, вони всі до одної йшли поруч з підводами. Поцікавився лише, чому так мало наклали цегли.

      – Та де ж мало! – заперечила йому найрозбитніша, із злим, весь час готовим до сварки обличчям. – Вони й так он ледве тягнуть! На вас би навалити стільки!

      – Прізвище? – дістав блокнота Гайдук.

      – Та нащо вам моє прізвисько?.. Ото, уже й слова сказати не можна!..

      – Прізвище! – гаркнув Гайдук.

      – Та пишіть, як вам бумаги не жалко: Бородай Килина моє прізвисько! – Голос її теж зірвався на крик. – Чоловікові моєму всю спину списали, то теперечки пишіть… Отака правда на світі, хто тягне, того й поганяють!..

      – Рушайте! – махнув на неї рукою Гайдук: уже й не радий був, що зв’язався. Знав цю породу ротату: поки не викричиться – не заспокоїться. Вже відійшов добрі гони, а голос Килинин усе нісся йому навздогін.

      «Азія! Навчилися за більшовиків мітингувати! – хоч тарасівські жінки уміли «мітингувати» споконвіків. – Ну, зачекайте, я вам язики повкорочую!»

      Завернув у знайомий завулок, підійшов до свого двору. Будинок чорнів з-за високого паркану цегляними стінами, у дворі було сонно й тихо, але з вікна, що у світлиці, крізь щільно причинені ставні пробивалося світло. Вузенька, як ніж, смужечка прорізала темряву, і Гайдук аж зупинився, подивований: Олька вкладалася рано, щойно наставали сутінки, а тут же ніч.

      Відчинив хвіртку, піднявся на ґанок. Постукав у двері.

      Ніхто не озивався, не виходив. А видно ж: не спали, бо світло горіло й на кухні. «Поглухли, чи що?»

      Уже щосили загамселив у двері.

      Аж тоді по той бік клацнуло, Ольчин голос спитав:

      – Хто СКАЧАТЬ