Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вона страждала – тихо, мовчки й потаємно страждала, з гіркою впевненістю передчуваючи, що таки називав він найкоханішою своєю й ту, котрої Тетяна не знала. Так кликав він і її саму ще тоді, коли була вона заміжньою за Бурком і коли впадався він за нею так наполегливо й з таким почуттям у сірих очах, що вона не втрималася – хоча й остерігалася, а все ж таки закохалася, допустила до серця свого те почуття, котрого ніколи ще не відчувала й котрого боялася – боялася ледь відчутно, мов то передчувала вже, що таки ж настанеться день, коли почуття Владислава зникнуть і минуться, як зникає й минається ніч із першими проблисками нового дня на світанку. Не хотіла ж віритися тому передчуттю, гоновила його зі свого серця, запевняла себе в тім, що воно є оманливим і недобрим… і все ж з острахом очікувала того, що колись-таки те передчуття справдиться.

      Й дочекалася.

      Дочекалася вже так скоро, не встигнувши до пуття й насолодитися п’янким щастям коханої жінки… дочекалася, чекаючи й не очікуючи одночасно. Й гірким і отруйним відлунням зринали в пам’яті слова колишнього чоловіка, котрі він кинув їй у лице, коли вона вже твердо та впевнено заявила, що йде від нього до Войтовича.

      – Наївна віслиця! Ти набриднеш йому вже скоро! Цей розбещений та випещений гультяй зрадить тебе відразу після весілля!

      Тоді Тетяна відсахнулася від Данила.

      – Неправда!

      – Правда! Мені відомі такі чоловіки – пестунчики долі та життя, примхливі красунчики. Він звик до розкішних і породистих жінок, вогняних і пристрасних…

      Тетяна затремтіла усім тілом.

      – Ні, я не вірю тобі! Владик кохає мене!

      Бурко розсміявся їй у лице.

      – А чи ж надовго? – запитався він насмішкувато, з особливим вдоволенням вбачаючи страх у її великих синіх очах, і продовжив з котроюсь темною впевненістю: – Ти ще згадаєш мене, Тетяно. Згадаєш і мене, й слова мої, як прийде той день, коли Войтович тебе розлюбить і ти заробишся йому непотрібною. Й можеш бути певною в тім, що день той є недалеким!

      – Ні!

      Слова колишнього чоловіка мов те похмуре й недобре відлуння полишалися у свідомості Тетяни ледь не весь час.

      Слова, котрі видавалися прокляттям покинутого й ображеного чоловіка, що зловісно прозвучали на прощання.

      Слова, правдивості котрих вона сподівалася не дочекатися.

      Але дочекалася.

      Й усе трапилося саме так, як і передрік Данило.

      Вчиняючи, можливо, дещо малодушливо й неправильно, Тетяна все ж продовжувала змовчувати, вбачаючи зраду чоловіка. Вона не влаштовувала емоційних сварок, не істерила й не плакалася перед Владиславом, вимагаючи його повернення в родину й до того життя, до котрого він призвичаїв її після весілля. Вона ховала від нього сльози в темряві та тиші своїх тепер уже одиноких покоїв, муторну самотність котрих та незатишність гоновила Лора своєю присутністю та неголосним вуркотінням немовляти СКАЧАТЬ