Жінка в темряві. Зелений Клин. Максим Бутченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ці слова неабияк зацікавили, позаяк я завжди вважала, що його мотиви для мене цілком очевидні, радше навіть сказати, прозорі, як скло. Але тепер він заговорив так таємниче, що геть спантеличив мене.

      – А чом би не розповісти заразісінько?

      Навіть незважаючи на обставини, дівоча цікавість брала гору.

      Андрій Дмитрович мовчав. Світло лампи освітлювало тільки частину його обличчя, решта потопала в темряві, і через це мені знову здалося, що він глузливо посміхається. От же негідник! Погратися вирішив зі мною. Мені захотілося відповісти так, щоб дошкулити йому чимось особистим, але на думку спадали тільки милі й привітні слова. «Стривай-но. Так далеко не поїдеш. Знову станеш ніжною дамочкою, а далі – пиши пропало!» – дорікнула я собі.

      Підвівшись, я поглянула на стелажі з архівними справами про різні злочини й правопорушення. Взяла до рук пухку теку з аркушами, що не вміщалися в ній, на обкладинці виразно значилося: № 1977. І великими літерами вгорі: «Секретно». Внизу дрібніший напис: «Справа про участь малоросів у поширенні злочинних ідей». Гм, дивно, таке формулювання мені ще ніколи не траплялося на очі. Я розгорнула теку, але аркуші в ній виявилися списані дрібним почерком, і при слабкому освітленні лампи я мало що могла розгледіти. Якісь фото, документи, виписки й акти – усе це утворювало чималий стос паперів із чийогось дізнання.

      – Ви не знаєте, що це? – спитала я в Андрія Дмитровича, показуючи йому теку.

      – Не розумію, про що ви? – Половко підвівся й ступив кілька кроків, урятувавшись таким чином від неминучої смерті.

      Бо саме тієї миті згори просто на ляду підвалу впали такі важкі уламки, мабуть, охопленого полум’ям даху, що проломили благенькі дошки, вони й собі зайнялися й обвалилися просто в підземелля, здійнявши стовп диму. Задушливі клуби його враз заповнили замкнутий простір нашого підземного укриття – дихати стало незмога. У зяючому проломі язики полум’я, що вирувало вгорі в кімнаті над нами, загрожували хутко перетворити досі безпечний підвал на задушливе вогняне пекло.

      – Давайте сюди! – Андрій Дмитрович уже оговтався й подав мені руку.

      – Що?! – скрикнула я істерично.

      Усе раптово змінилося – ми гинули. Замість милих розмов – горіти нам живцем. Замість раю – вогняне пекло.

      – Допоможіть мені. – Слідчий, який ще хвилину тому сидів геть знесилений, раптом виявив несподівану жвавість, зняв піджак, подав його рукав мені. – Накидайте!

      Ми разом спробували накрити жаристу дровиняку, аби перекрити доступ їдкому димові. Та не надто цупка тканина скоро затлілася, лише додавши чаду. Згори знов посипалися палаючі головешки, і тепер жодні хустки не могли б нам допомогти. Конче треба було діяти, але шляхів для порятунку ми знайти не могли – на дерев’яних сходах теж лежали тліючі бруси, від яких щаблі неминуче мали скоро зайнятися.

      – Що нам робити? – Мій голос знову сповнився відчаєм.

      – Я… Не знаю, – безпорадно мовив Андрій Дмитрович.

      Він одсунув стілець, стіл і все, що могло спалахнути, чимдалі від охопленого полум’ям лазу. На щастя, стелажі зі справами СКАЧАТЬ