Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька. Данило Яневський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ питання: навіщо створювати повстанський комітет на окупованій території Польщі, яку нацисти назвали Генеральною губернією, саме в той час, коли союзницькі відносини Берліна та Москви досягли свого апогею?

      Підтвердження такій версії знаходимо ще в одному документі НКВС. 11 вересня 1940 р. відділ цього відомства, який займався перлюстрацією (всього його фахівцями було перлюстровано, як мінімум, 53 000 приватних листів), інформує наркома І. Сєрова: українські націоналісти з території Німеччини з відома німецької влади, яка їх фінансує та фаворитизує, активно готують повстання на території СРСР з метою проголошення «самостійноївільної України».[37]

      Скажемо прямо: ніяким секретом близька війна між затятими союзниками – Гітлером та Сталіним – принаймні за півроку до її початку для деяких галичан-українців, а також для СРСР не була. Це для сучасників було ясно, як божий день. Наведу лише один, але неспростовний доказ: інформатор НКВС 10 січня 1941 р. звітує про розмову з владикою Миколою Чарнецьким, який прямо сказав: «в народі відкрито говорять про ближчий конфлікт між Союзом та Німеччиною». При цьому, – говорив Кир Микола, – радянські солдати кажуть: «тут не допоможе і техніка, про яку так часто згадує Сталін, позаяк солдати кажуть, що в них є своя техніка, якої Сталін не знає, це руки догори і здаватися».[38]

      ОУН у реаліях радянської окупації

      Перше знайомство українських націоналістів з реаліями УРСР переконливо засвідчило: ніяких передумов для розгортання тут націоналістичної діяльності, а тим більше організації антирадянського збройного повстання не існувало. Вже у квітні 1940 р. НКВС вкотре розгромило «бандерівську» Крайову екзекутиву. З восьми її членів, обраних у березні того року, за ґрати потрапило шість, а також «члени обласних і районних проводів, керівник Львівського міського проводу – всього 658 націоналістів».[39]

      Спроби реорганізації КЕ великого ефекту не мали: НКВС вирубало під корінь 96 організаційних клітин ОУН (знову таки незрозуміло – йдеться про всю ОУН чи тільки про «революційну» її частину. – Д. Я.), заарештувало 107 провідників різного рівня, 1108 підпільників, захопило 2070 гвинтівок, 43 кулемети, 600 револьверів, 80 тис. набоїв, інше майно військового призначення.

      Третя спроба відновлення діяльності Організації мала ті самі наслідки. Лише за два дні – 21 та 22 грудня 1940 р. на території сучасних західних областей України до лабет НКВС потрапило 996 націоналістів. 19 січня наступного року на так званому «Процесі 59-ти», який відбувся у Львові, сталінські кати засудили до смертної кари 42-х підсудних, в т. ч. усіх жінок, 17 – дістали по 10 гулагівських років та по 5 років заслання кожний, що було тією самою смертною карою, лише відстроченою в часі. 7 травня в Дрогобичі радянський «суд» засудив на смерть ЗО націоналістів, 24 – дістали по 10 років, решта – від 7 до 8,5 років за ґратами. 13 травня в тому самому Дрогобичі, але вже в іншому «судовому» засіданні на смерть відправили 22 особи, 8 – отримали по 10 років, 4 – по 5, ще 5 – довічне заслання до Казахстану.СКАЧАТЬ