Діви ночі. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

      – Який тут у вас у Львові ресторанчик з інтуристами?

      Я подумав, що в «Інтурист» (теперішній «Жорж») ми можемо й не потрапити і запропонував «Львів». Дівчата запросили мене з собою, аби я міг наочно побачити, як виглядає їхня «праця». Я охоче погодився на пропозицію. На ту пору я жадібно вивчав життя. Дівчата пильним оком оглянули мій невибагливий гардероб і зупинили свій вибір на джинсах і светрові. З мештами в мене було невесело. Фірмою не пахло. Витвір рідного «Прогресу» міг відлякати клієнта.

      Дівчата вирішили розіграти невеличкий спектакль. Разом ми мали вдавати студентів-греків, які навчаються у Львові. Така затія мені припала до смаку. Дарма, що грецькою знав я лише загальновідомі терміни на зразок «альфа» та «омега». Зате обидві «гречанки» мали напохваті кільканадцять необхідних для їхньої професії фраз, яких вони набралися в одеському порту. По дорозі вони навчили мене кільком з них та ще десяткові слів, які мали для нас кодове значення (так – ясу, ні – охі, шляк би тя впік – гамота панагія).

      Отже, мені, як грекові, фірмові мешти були просто життєво необхідні.

      – Нічого, йдемо, – сказала твердо Марунька, яка виявляла до мене якесь особливе, ледь не материнське почуття.

      І ми пішли. Майже навпроти готелю «Львів» був скверик і автостоянка, де паркувалися польські авта. Тут завше крутилися фарцівники, скуповуючи в поляків різне манаття. Однак це був не надто спокійний бізнес, бо час від часу робила набіги міліція, і коли їй вдавалося когось прилапати за купівлею джинсів чи сорочок, то відразу загрібала у відділок. Тому всі торги відбувалися блискавично, чим, звичайно, користалися поляки і деколи підсовували шмельц.

      – Ви обоє посидьте у скверику, а я зараз повернуся, – сказала Марунька і попростувала до польських авт.

      Ми сіли з Леською на лаві і пригорнулися, наче парочка закоханих. Але я не спускав очей з Маруньки, яка почала переговори з водіями, жваво жестикулюючи і тицяючи пальцем кудись в неозору далечінь. Нарешті якийсь поляк виліз із авта, вдавано байдуже роззирнувся і попрямував у браму, а моя люба подруга за ним.

      – От дає! – засміялася Леська.

      – Як? Вона що… там… у брамі? – пробелькотів я з неприхованим жалем, у якому вчувалися ледь не ревнощі.

      – Обставини вимагають, – сказала Леська і простягнула мені сірники, аби я запалив їй цигарку, а коли я хотів повернути пуделко, додала: – Тримай у себе. Вчися обслуговувати дам. Ти тепер грек, а не рагуль.

      Я недбало розвалився на лаві і подумав: «Я грек, а не рагуль. А до цього часу я був рагулем і нічого не знав про справжнє життя. А воно ось – поруч. І я грек. І біля мене моя гречка». Я поклав руку Лесьці на плече і засвистав «Гуцулку Ксеню». Попри нас пройшов міліціонер, і всі, хто ще кілька секунд тому прилип до польських авт, враз повідлипали і стали заклопотано дивитися хто куди з такими мінами, начеб у кожного з них з-під самого носа втік трамвай.

      Я й незчувся, як раптом перед очима вигулькнула Марунька і кинула на коліна пакунок.

      – Ну, СКАЧАТЬ