Діви ночі. Юрий Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Я би убил тебя, єсли би ти зделал єй больно. Но я васточний челавек. А ти западний. У меня адин закон, у тебя – другой. Сколка? Сто рублей дат?

      Я мовчу і шморгаю носом. Нема дурних – нехай сам піднімає ціну.

      – Сто пятдесят дат? А? Даю сто пятдесят. Понял? За двух.

      Я мовчу. Мовчати я вмію як Бог. Відчуваю, що грузин уже губить терпець.

      – Ну ти разбойник, дарагой, да? Двести рублей даю! Больше ни капейка. Панимаєш – очень гречка хачу. Никагда гречка не хател, а типер хачу, да?

      – Чорт з тобою, – кажу я, і ми ляскаємо долонями.

      Ляскаємо і вдруге, але цього разу не так дзвінко, бо в моїй долоні опиняється вісім четвертаків, які хутко зникають у кишені.

      Тепер я прямую до портьє і добиваю торг. Він вимагає тридцять за два покої. Даю двадцять п’ять. Згода. Я вільний.

      Удома мені сниться товста-претовста профура з вибитими зубами і клянчить: «Не продава-а-ай!»

      Танго з притисканням

      «Хочеш спізнати багно? – запитував наш філософ вісімнадцятого століття Паїсій Величковський і сам собі відповів: – То стань ним». І я став.

      На дверях ресторану знайоме попередження: «Вибачте. Місць немає». Під дверима нетерплячий тлум. Але у фойє я бачу Маріанну, вона теж помічає мене і кличе швейцара. Той розповзається в усмішці, обережно відчиняє й одним ривком втягує мене до себе, тут же затраснувши двері перед носами обурених відвідувачів.

      Маріанна виглядає чудово. Не хочеться й думати, що оце квітуче сотворіння колись перетвориться на профуру з вищербленими зубами. Сьогодні вона в «левісах» і тоненькому светрику, а темне волосся буйним хвостом спадає на груди.

      – Ти поміняла гардероб?

      – Так, привезла з камери схову. Нам тут сподобалося, ми вирішили зупинитися на кілька днів.

      З’являється і Єлена. Так само в «левісах».

      – Привіт!

      Вона цілує мене в щоку. І це на очах публіки, яка там за дверима жадібно спостерігає за нами. Я повертаюся до неї обличчям: бачите, як виглядає галицький супермен? Ото щоб знали!

      Потім виймаю з кишені гроші.

      – Тут сто сімдесят п’ять.

      – Що? – дивуються обидві. – Звідки?

      – Дуже просто. Я мовчав, а він піднімав ціну. Зупинився на двохсот. Четвертак ковтнув портьє. А це решта.

      – Хо! – ляскає мене Маріанна по рамені. – Ти нам подобаєшся! Давай працювати разом. Ліпшого опікуна годі й шукати.

      – Еге, – підхоплює Єлена. – Катаймо разом в Ужгород. Там теж можна незле погуляти.

      – А поки що поділимо гроші, – каже Маріанна.

      – Всім по п’ятдесят, а четвертак на пропій і службові витрати.

      Таким чином, крім мештів «Саламандра» і десятки від профури, я заробив ще півсотні, і все це за один день.

      За столиком Єлена розливає шампанське і проголошує:

      – Кіріє елейсон!

      – Ми знову греки? – запитую.

      – В обов’язковому СКАЧАТЬ