Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану. Олексій Кононенко

Чтение книги онлайн.

      Караван прямує споконвіку

      Крізь років незаперечну суть,

      Крізь незгоди й бурі – їх без ліку,

      Крізь пожеж не стулені повіки,

      Крізь діряве решето часу.

      Випроставши гнуті довгі шиї,

      В даль бредуть верблюди віковії.

      Спека – жах, за віком вік гряде,

      Стрій зіб'ється, втомлений впаде.

      І рудим безпомічним барханом

      Височіє, ген, за караваном.

      Хто іде, а хто упав… Лежить…

      Караван-баші рахує вмить.

      Що тягар важкий, біда не в тому,

      Ширше плечі, і зникає втома.

      Все в порядку. Помахом руки

      Караван спрямовує в піски.

      Що не горб – історія жива,

      Що не в'юк – легенда вікова.

      Із пітьми часів, немов шакал

      Сто разів розбійник нападав.

      І не раз на віковій дорозі

      Були під обстрілом і в облозі.

      Змерзлі, спраглі, з кров'ю воду пили,

      Бились і пощади не просили.

      Сто разів на ланки розбивався

      Караван в пісках. І знов збирався.

      У одній обоймі, мов набої,

      Горб з горбом ідуть без перебою.

      День за днем у далину сплива…

      Караван – то пам'ять родова.

      Долею сповитий однією,

      Караван історії моєї.

      Бубонець сміється, а чи плаче?

      Хочу зрозуміти, що це значить.

      Крик німого? Сліпоти прозріння?

      Чи віків минулих шарудіння?

      Сльози? Сміх? Чи стогін каяття?

      Чи далекий голос майбуття?

      Кінський тупіт, чи биття сердець?

      Б'ється, б'ється, б'ється бубонець.

      Бубонця веселі звуки чую,

      А печальні – серце не хвилюють.

      Зрозуміє їх лише ведучий,

      Той, хто у дорозі їм співзвучний,

      Мудрий і веселий чоловік…

      Караван прямує з віку в вік.

      Через холод і вселенську спеку —

      Доленосний шлях його далекий.

      Вічне сонце звично сходить справа,

      Сонце ще ніхто не зупинив.

      Хай віків історія кривава —

      День новий приходить без вини.

      Мірка де дорогам і тривогам?

      Лет часу? Чи думки?… А чи ноги?

      На бархані промінь золотий…

      Чим зустріне завтра день новий?

      Караван, візьми мене в дорогу,

      Я чим-небудь пригоджусь, їй-богу.

      Щоб журу прогнати і ману,

      Заспіваю пісню голосну.