Останній день. Микола Хвильовий

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ саме в передостанній день, Кравчук прокинувся в доброму настрої. Розплющивши очі, він зустрівся з очима Шруба: той сидів за столом і лузав насіння. Коногона Остапенка не було, вибійник Коробка ще спав: Коробка й Кравчук були на нічній зміні.

      – Так що, значить, сьогодні конференція, – сказав Шруб і, пересмикнувши обличчя, накинув на свої маленькі мишачі очі руді коротенькі вії.

      Кравчук мовчки підвівся з ліжка, натягнув штани й поліз до чемодана по мило й зубну щітку.

      – Кажу, сьогодні конференція!.. Чи, може, не чув?

      – Чого там не чув!.. А що таке?

      Шруб висякався, поляпав себе долонею по волов’ячій шиї й, підкотивши очі під лоба, сказав:

      – А таке значить, що будуть видавати премію… Ти, стало буть, так одержуєш? – додав він.

      – А чому ж мені не одержати… Хіба не гідний її? – Кравчук повернувся до Шруба й знову зустрівся з бистрими, трохи зеленуватими очима співбесідника.

      – Чом там не гідний! – сказав Шруб і неприродно посміхнувся. – Не нам же, прогульникам, давати премії – хай їх одержують достойні!.. у нас на заводі теж цього притримувались.

      Кравчук повісив на шию рушника й, ідучи до вмивальника, кинув:

      – І добре робили! Саме цього й треба притримуватись.

      – Чом там погано? Конешно добре, – сказав Шруб.

      – Тільки от рахуба з достойними. Одні й справді достойні, а інші так, тільки задницю начальству лижуть… за це їм і премія.

      Кравчук зупинився: Шрубове нахабство його завжди нервувало, зараз воно його обурило. Ясно ж, на що натякає «самомобілізований фронтовик»: мовляв, і він, Кравчук, не по заслузі дістає премію. Проте він нічого не сказав і тільки похитав головою.

      Ця невеличка сутичка (коли цю розмову можна так назвати) зіпсувала йому настрій на кілька хвилин і вже за сніданком голова йому працювала зовсім іншим напрямком.

      Вчора він бачив Олену Олександрівну. Зустрівшись з ним біля контори, вона так тепло з ним поздоровкалась, що він і зараз не міг цього забути. Вона була в чорній спідниці й білій блюзці і була така мила, як ніколи. Особливо вразили Кравчука її теплі очі: йому здалося, що тільки сьогодні вони так інтимно подивились на нього. Розмова, як і завжди, була коротенька, але розмова, можна сказати, незвичайна. Сьогодні Олена Олександрівна не питала, як далеко випередив його участок інші участки шахти, не питала про добич, – вона раптом поцікавилась, коли ж, нарешті, він одружиться.

      «Навіщо це їй знати? Хіба їй не все їдно?» І тут Кравчук думав, що, можливо, їй і не все їдно. Але коли він хотів пояснити собі, чому вона цікавиться його особистим життям, нічого пояснити не міг, і лише зідхав тим красномовним зідханням, що ним зідхають усі закохані.

      За обідом він мав розмову з сухим і низеньким Коробкою.

      – Побалакай з Остапенком, – сказав Коробка. – Шруб і сьогодні, здається, улаштовує СКАЧАТЬ