Цікаві факти з історії давніх часів. Олексій Мустафін
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Цікаві факти з історії давніх часів - Олексій Мустафін страница 7

СКАЧАТЬ окремі ділянки землі у користування. Але тривалий час земля все одно вважалася громадською власністю. Усій громаді належали також ліси, пасовища і водойми.

      Табличка з малюнком, що може бути «знаком власності», знайдена у Градешниці (сучасна Болгарія)

      Поява приватної власності сприяла розвитку суспільства. Адже тепер добробут кожної сім’ї залежав від її власної вправності. Якщо працювали добре – то й врожай був вищим, і худоба давала більше шерсті, молока і м’яса, і запасів їжі вистачало не на один рік, якщо ні – нарікати можна було лише на самих себе.

      Проте з появою приватної власності з’явилася і майнова нерівність, адже в однієї родини всього було вдосталь, а інша ледь зводила кінці з кінцями. Щоб вижити, зубожілі члени громади могли, звісно, звернутися по допомогу до інших, але тепер збіжжя чи інше майно доводилося позичати – брати у борг, а потім повертати, часто – у більшому обсязі. Дехто взагалі був змушений іти у найми – тобто працювати за певну винагороду в заможнішого господаря. З’явилися причини для заздрощів, прагнення привласнити чуже майно, крадіжок і грабунків, які майже не траплялися у родовому суспільстві.

      Фігурка чоловіка, знайдена у Хаманджії (Музей національної історії та археології в Констанці)

      4. Патріархальне суспільство. З появою патріархальної сім’ї та приватної власності рід не зник, але вже не відігравав вирішальну роль у спільному житті людей. Тепер громаду становили сусіди, самостійні господарі, які жили поруч, в одному селі, але не обов’язково були родичами. Таке об’єднання вчені називають сусідською, або ж патріархальною громадою.

      Усі справи, які не стосувалися окремої сім’ї, сусіди вирішували спільно. Громада розпоряджалася майном, що перебувало у загальній власності: лісами, пасовищами, водоймами. Якщо земля не була остаточно розподілена і перетворена на приватну власність, саме громада вирішувала, як розподіляти окремі ділянки між сім’ями, щоб кожна з них могла себе прогодувати. Якщо спалахувала пожежа або селищу загрожувала повінь, сусіди боролися з ними разом. І, звісно, спільними зусиллями громада захищалася від нападу ворогів.

      Щоправда, коли ворогів було багато, впоратися з ними окремій громаді було не під силу. На допомогу приходили інші громади, що разом становили плем’я. Кілька племен, у свою чергу, утворювали між собою союзи, спочатку нетривкі, а згодом – міцніші, що часом охоплювали територію цілої країни. Союз племен був найвищою ланкою громадського устрою за часів патріархального суспільства. Іноді такі союзи називають первісними народами.

      Старійшини племен радяться між собою. Малюнок з рельєфу на колоні Марка Аврелія у Римі

      Зазвичай племена, що входили до такого союзу, і справді розмовляли однією мовою, мали схожі релігійні вірування й уявлення про світ, дотримувалися спільних правил поведінки. Керували СКАЧАТЬ