Орда. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ щемлива надія проймає серце Єпіфанія, що з ними прилетить чи то рятівна звістка, чи дух очищення; він підходив обережно, щоб не сполохати, – може, як наблизиться до них, пречистих, щось тоді станеться? Та лебеді, голосно лопотячи крильми, злетіли в небо, і Єпіфаній знав, чому вони його бояться: приносить із собою зло.

      Нема сьогодні лебедів. Єпіфаній повертається від віконця і ступає крок у глиб продовгуватої келії, де стоять два кругляки: один, менший, для сидіння, а вищий – замість столика; на столику каламар з чорнилом, перо й ще не записаний папір. Це дар ігумена Нямецького монастиря Ніколае.

      …Після перемоги над шведами Петро пиячив, святкуючи несподівану вікторію: щасливий випадок допоміг йому. Пораненого в ногу короля носили на ношах по ратному полю, він вигукував крізь гарячку: «Воїни, король з вами!», та це не допомагало: шведи, що звикли бачити відчайдушного вождя завжди попереду, розбігалися в паніці, і головнокомандуючий полтавською операцією фельдмаршал граф Рендшільд потрапив у полон. П’яного царя, який на бенкеті раз у раз підносив келих то за славне воїнство, то за «свого брата» короля Карла XII, спам’ятав Меншиков аж надвечір, і тоді Петро послав князя в погоню за Мазепою.

      Рештки шведсько-козацької армії втікали берегами Ворскли до її гирла. Поранений Карло і хворий Мазепа їхали попереду в одному повозі; гетьман, підпертий подушками, здавалося, був байдужий до всього, що трапилося, й бачили всі: на ладан дихав. Водив відсутнім поглядом по обличчях козаків, що йшли за повозом кінно й пішо, і, звісно, не помічав обідранця, що квапився навздогін, – розмахував руками, знаки подавав: отець Єпіфаній думав у цю мить не про гетьмана, а про очищення своєї душі, він прагнув одного – діткнутися до руки гетьмана і, коли отримає від нього відпущення невольного гріха, впасти під колеса повоза й загинути, більшої-бо кари не знав, як нести тягар полковницького наказу.

      Та до повоза, оточеного комонними, Єпіфаній проштовхнутися не зміг, тож на переправі в Переволочній, коли Карлові й Мазепі подали пором, а козаки пустилися вплав на конях і безкінно, Єпіфаній ухопився за хвоста якогось аргамака і так переплив на правий бік Дніпра, а потім манджав степом разом з козацтвом до Бугу.

      Сераскер Бендер і Буджака Ізмаїл-паша в присутності кримського хана Девлет-Ґірея 1 серпня 1709 року прочитав фірман султана Ахмеда III, за яким козаки отримували землі між Прутом і морем, збрую, одяг, ще й бакшиш був обіцяний в разі війни з невірними; кошового Костя Гордієнка нагороджували червоною хоругвою з півмісяцем і зіркою, а гетьманові Мазепі, що лежав хворий у наметі короля в селі Варниця біля Бендер і чекав своєї видачі москалям за триста тисяч талярів, подарував султан соболине хутро.

      Під цим хутром, накинутим поверх простирадл, лежав гетьман на смертній постелі і чекав на отця Єпіфанія, улюбленого сповідника, що таки добився до гетьманського писаря Пилипа Орлика і впросив повідомити Мазепу про свою присутність у гетьманському стані.

      Пилип Орлик і полковник Андрій Войнаровський не відходили СКАЧАТЬ