На запах м’яса. Люко Дашвар
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу На запах м’яса - Люко Дашвар страница 11
Название: На запах м’яса
Автор: Люко Дашвар
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-6085-9,978-966-14-5801-6
isbn:
– А ми на сальці посмажимо!
Майка прилипла до ящика, пальці тремтять-пульсують, не згинаються – хіба з ложки нагодують.
– Галю… – прошепотіла раптом. – У цій вонючій дірі жити неможливо.
Галя аж заніміла на мить від несподіванки.
– А де?! – Руки в боки, на Майку, як на гівно. – У городі вашому?! Та вам дроти поперерубуй – повиздихаєте! А ми собі піч розтопимо – уже й тепло, уже й їсти є на чому приготувати…
Набундючилася. Пательню на грубку – лясь! Сало шкварчить, топиться. Зверху картопля кружальцями.
– Іване! Збирай лахміття. Їхатимемо.
Майка знітилася.
– Ви ж на горище хотіли ще… Шкури лисячі…
– Та хай би їх міль нанівець проїла, щоби я ще за ними лізла!
– Нащо ображатися, Галю?…
Поштарка брови звела. Івана за рукав – гайда! А тому й невтямки, що в жінки настрій змінився.
– Як риби наловлю, то й тобі свіжої передам, – усміхнувся дівчині.
– А «передавалка» не лусне? – гаркнула поштарка. На Майку зиркнула. – Ти якого припхалася?! У мордяки нам тут плювати?!
Ех… Були б у Майки пальці дієздатними, кулькова ручка, блокнот чистий. Записала б: «Сьоме січня. Лупин хутір. Контакт з аборигенами похєрачила. Сама».
Сама-самісінька… У хаті задуха. Картопля підгорає, а начхати. Вогонь би знову не втратити! Попеченим пальцям усе діло. Светрик зняти, ганчірку до дверцят прикласти, аби відкрити грубку та дров укинути – пальцями, пальцями. Та що ж за підлість!
– Жери вже! – стогнала, засовувала в грубку березові цурпалки.
Тільки впоралася – пательня димить. Ліктем її від вогню.
– А картоплю чим мішати?… – Ані ложок, ані виделок. І ножа нема, що Галя ним картоплю чистила.
Роззирнулася – біля печі на підлозі блискучий металевий шпатель із жовтою гумовою ручкою. Яка ж корисна річ – Майка і картоплю ним помішала, і окраєць хліба відрубала, і замість ложки…
Наїлася, шпатель у картоплю, на подушки біля грубки впала – не встану, хоч убийте! Ноги гудуть, пальці плачуть, у животі сокира – та все ріже, ріже…
– Нічого, козли, ви мене ще згадаєте… – прошепотіла затято. А кому?
Очі заплющила, аби не розревтися, і… заснула. Отака біда.
Грубка чесно тріщала – вставай! Сонце у вікно блимало, по обличчю промінцем – прокинься! Миша зважилася шарудіти, груша й собі – рип. Де там! Скрутилася біля теплого, відпливла в добрі сни – не повернеться. Година минула, друга, третя… Грубка згасла, сонце впало, миша наїлася хлібних крихт, подалася до своєї домівки, тільки груша знай рипіла – ой, згине… І де та Уляна?! Казала ж: «Надвечір прийду».
Майка не чула, як розчахнулися двері. Як разом із морозним повітрям кімната наповнилася важкими чоловічими кроками. І тільки коли хтось сіпнув її за плече СКАЧАТЬ