У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

      Зблідла Корецька повернулась обличчям до молодого ченця і видушила із себе посмішку.

      – Ви бачили – чи виходив хтось з того вівтаря? – чернець показав рукою убік.

      – На жаль, ні. Ревно молилась… – жінка відповіла стиха, знов посміхнулась, і вискочила надвір.

      У супроводі вартового та служниці княгиня, пригортаючи до себе викрадену книгу, спішно полишала монастир. Спиною вона відчувала переполох у соборі і від содіяного гріха її трусило. Ось вже – ворота брами з вузенькою хвірткою. Корецька наблизилась і побачила у проймі з іншого боку входу світловолосу шляхтичку із сірими очима у світлій сукні, розшитій золотом, у пелерині, підбитій горностаєм, і в білому капелюшку із високим страусячим пір’ям. Корецька не сповільняла хід – проте так само чинила й пані, яка також вирішила будь-що пройти через хвіртку першою.

      – Дорогу! – вигукнула Корецька.

      – Я пройду першою! – у відповідь пролунало з вуст непоступливої білявки.

      – Геть! – княгиня вже схопилась однією рукою за браму і збиралась відштовхнути супротивницю.

      – Спершу пройду я… – сірі очі білявки перетворились на грізні вузькі риски.

      – Софіє… Я поважніша за тебе, ти маєш пропустити… – прошипіла княгиня у чорному.

      Анна несподівано обернулась, почувши за спиною вигуки ченців, кілька з них саме наближались до воріт. Скориставшись миттю, світловолоса шляхтянка відштовхнула Корецьку і увірвалась всередину. Княгиня пирхнула, розлючена, мов фурія, перескочила поріг хвіртки і посунула до свого дормезу.

      Вартовий та челядниця ледь встигали за своєю розгніваною хазяйкою.

      Розділ IV

      Софія Ружинська на мить спинилась у монастирському саду Софіївського монастиря і кокетливо поглянула на рудого молодого послушника, який стояв на ганку трапезної і задивився на звабливу пані, яка ледь не накинулась щойно на іншу. Дружина князя Ружинського, який ось вже п’ять років, як в Московії з шаблею відстоює інтереси власні та Речі Посполитої – без чоловіка розквітла, як та квіточка. В своїх дрібних тонких, але чіпких пальчиках тримає вона всі чоловікові землі та увесь заселений ними люд. А ще така самостійність подарувала княгині давно вже бажану для неї волю і розкутість. Дозволяє собі вона набагато більше, ніж у присутності мужа, навіть загравати із привабливими чоловіками – про що пліткують вже й торговки на ярмарках.

      Та й Роман Ружинський – ще той бабій. А тому людські пересуди – це ще й софійчина підступна помста за ті роки, які вона – його законна дружина – провела у постійних переживаннях та стеженні за чоловіком. Хай тепер помучається у своїй Московії. Але окрім пліток докорити їй нічим не зможе – бо княгиня Ружинська залагоджує фінансові проблеми чоловіка, який набрався боргів і не зміг їх віддати. Вона тепер веде перемови із його кредиторами СКАЧАТЬ