Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий

Чтение книги онлайн.

      – Вбивство. За кілька будинків звідси.

      – Отже, таки вбивство, – спохмурнів Репойто-Дуб’яго. – Тобі щось відомо?

      – Я оглянув тіло. І будинок.

      Колишній колега хитнув головою.

      – Імпровізуєш, Тарасе Адамовичу. І що скажеш?

      – Кілька речей непокоїть мене. Однак краще, якщо ви оглянете все самі й побачите на власні очі. Міро, – раптом звернувся він до дівчини, – ви говорили щось про трави… Пані Марта у Києві?

      – Так, – ледь чутно прошепотіла Мирослава.

      – Тоді залюбки пригощу вас усіх особливим чаєм пані Марти, звичайно, знайду й дещо до чаю. Чекатиму вашого повернення, – сказав старий слідчий та подивився на Менчиця.

      – Ким був загиблий? – запитав Репойто-Дуб’яго.

      – Майстром-червонодеревником.

      – І тебе щось непокоїть?

      Тарас Адамович на мить замислився та згодом відповів:

      – Так, кілька речей. Найбільше – напис, який він залишив на підлозі.

      – Він устигнув щось написати?

      – Так. Перед смертю. Лише одне слово, яке я не розумію.

      Міра стояла бліда – розмови про вбивства та ще й до ранкової кави не додають настрою. Проте Менчиць не міг позбутися відчуття неймовірного полегшення, яке намагався приховати. Репойто-Дуб’яго запитав далі:

      – І що за слово?

      Тарас Адамович узяв із рук Міри пакунок, ширше прочинив перед нею двері на веранду та відповів:

      – «Крааль».

      – Крааль?

      – Так.

      – І що б це могло означати? – запитав Репойто-Дуб’яго.

      – Отож і я не розумію. Однак, окрім напису, ви знайдете у будинку вбитого чимало речей, які вас зацікавлять.

      Репойто-Дуб’яго кивнув і промовив:

      – Зустрінемось по обіді. Не думаю, що закінчимо раніше.

      Тарас Адамович кивнув у відповідь і рушив услід за Мірою вглиб будинку.

      ІІ

      Горіховий стілець