Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кивнув, тоді Спартак знов погортав Біблію і продемонстрував ще один вірш – тепер уже з апостольського послання:

      Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас[32].

      А тоді повторив повільно й урочисто:

      – Не можна боятися сектантів. Треба вірити в Бога і протистояти їм – тоді розгубляться і втечуть світ за очі. А люди їх, навпаки, бояться: а раптом жінка Марія Деві – все ж таки Христос?! Хтозна, хтозна… Це не протистояння. Це, навпаки, злісне потурання самозванцям.

      – Ну-у-у… Не знаю, не знаю…

      – Зате я знаю, – впевнено кивнув Спартак, – тому й намагаюсь хоч якось донести своє знання до людей.

      – Через отого твого «Лейтенанта диявола»?..

      – А чом би й ні! Це не найгірший варіант. Якщо мене на радіо вислухати не побажали, тож і доводиться роман писати.

      – На ра-а-адіо-о-о?.. – Едуард Рустамович мимоволі відсахнувся. – Невже ти не злякався навіть радіо потурбувати?!

      – А чого такого?! Пхе!.. Можна подумати… – Спартак знизав плечима.

      – І-і-і… як, не вдалося?..

      – Не вдалося, – зітхнув він. – Там попервах вирішили, що я, бачте, випускник якоїсь семінарії. Бо пересічні парафіяни, бачте, Біблії не читають.

      – А я про що тобі кажу?! – кивнув Давлетов.

      – Але коли дізналися, що за освітою я всього лише інженер-металург… Тут увесь їхній ентузіазм миттєво випарувався, – молодий чоловік посумнішав. – Коротше кажучи, не випустили мене на радіо, отак!..

      – А ти певен, що роман твій надрукують? – обережно спитав Едуард Рустамович. – Бо цієї… як її?.. Письменницької освіти у тебе нема також. А щоб на письменника вивчитися…

      – Треба поїхати в Москву й закінчити Літературний інститут імені Горького?! – тепер Спартак дивився на співрозмовника трохи насмішкувато. – Знаю, знаю. Мені таке радили. Але я вважаю інакше: головне в цій справі – природний талант, а не якась спеціальна письменницька освіта.

      – І ти вважаєш, що у тебе є письменницький талант?

      – Я не просто вважаю, я це ЗНАЮ.

      – Звідки?

      – Бо деякі мої оповіданнячка вже опубліковані. Й навіть невеличка повістинка також вийшла друком в журналі «Наука і суспільство». Маю відгуки та рецензії на надруковане.

      – А романи теж?.. – Давлетов кивнув на грубий зошит.

      – До романів ще не дійшло, – зітхнув Спартак, – але це ще попереду. Отож все ще буде, Едуарде Рустамовичу, зачекайте лише трішечки.

      – І-і-і… яка ж ідея цього твого «Лейтенанта диявола»?..

      Замість відповіді молодий чоловік розкрив зошит-чернетку на чистому блоці, видрав звідти чистий подвійний аркуш паперу й лише тоді спитав:

      – А скажіть-но, Едуарде Рустамовичу, в якому році розпався СРСР?

      – Шуткуєш?! – про всяк випадок перепитав Давлетов. – Це сталося позаторік. Отже, в дев’яносто першому році.

      Спартак написав на чистому аркуші «1991» і продовжив:

      – Добре. СКАЧАТЬ