Гітара, кості, кастет. Фрэнсис Скотт Фицджеральд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Телефон під рукою пронизливо задеренчав, і Джирард інтуїтивно потягнувся за слухавкою.

      – Дзвінок із Чикаго, містере Джирарде.

      – Я не хочу ні з ким говорити.

      – Це в особистій справі. Містер Джонс.

      – Гаразд, – Джирард примружився. – Можете з’єднати.

      Почувся тріск… зі слухавки виплив голос Джонса, в якому вгадувався південний акцент.

      – Містер Джирард?

      – Так.

      – Я з десятої намагаюся додзвонитися до вас, щоб вибачитися.

      – І є за що! – вибухнув Джирард. – Вам, певно, повідомили, що вас звільнено?

      – Я цього й очікував, – слова ці звучали понуро. – Я, може, і несусвітній дурень, але зізнаюся: ну не здатен насолоджуватися життям, коли в мене немає роботи.

      – А як же ж по-іншому! – гаркнув Джирард. – Ніхто не здатний… – він виправився: – Я хочу сказати, що це нелегко.

      Співрозмовник мовчав.

      – Якраз це я і відчуваю, – вибачаючись заговорив Джонс. – Думаю, ми один одного розуміємо, пояснювати більше нічого.

      – Тобто як це – ми один одного розуміємо? Це вже зухвалість, юначе. Ми один одного зовсім не розуміємо.

      – Я це і мав на увазі, – уточнив Джонс, – я не розумію вас, а ви не розумієте мене. Я не хочу розлучатися з роботою, а ви… ви хочете.

      – Щоб я розлучився з роботою! – обличчя Джирарда налилося кров’ю. – Що ви таке сказали? Ви бовкнули, ніби я хочу розлучитися з роботою? – він люто струснув телефонний апарат. – Не смійте мені перечити, юначе! Теж мені: я хочу розлучитися з роботою! Так… так я взагалі не збираюся залишати роботу! Чуєте? Взагалі!

      Телефонна слухавка вислизнула з його руки на столик і звідти звалилася вниз.

      Джирард опустився на коліна й почав люто нишпорити по підлозі.

      – Алло! – кричав він. – Алло, алло! Гей, з’єднайте мене знову з Чикаго! Розмову не завершено!

      Молодики схопилися з місця. Джирард повісив слухавку й повернувся до них. Голос його став хрипким від напливу почуттів.

      – Я з глузду з’їхав, – судомно промовив він. – Кинути роботу в шістдесят! Так я просто збожеволів! Я ще молода людина – у мене попереду ще добрих двадцять літ! Хай тільки й спробує хтось пискнути: «Рушай-но додому й готуйся до смерті».

      Телефон задеренчав знову, Джирард з вогняними очима схопив слухавку.

      – Це Джонс? Ні, мені потрібен містер Джонс, Ріп Джонс. Він… він мій партнер. – Пауза. – Ні, Чикаго, це помилка. Я не знаю ніякої місіс Джонс, мені потрібен містер…

      Він затнувся, і поступово його обличчя витягнулося. Наступні слова він вимовив несподівано спокійним, без хрипоти, голосом:

      – Як… як, Лоло…

      Аркадія Джона Джексона

І

      Перший лист, гарячково зім’ятий у кульку, лежав поблизу, що написано в другому – не мало тепер жодного значення. Розкривши конверт, він СКАЧАТЬ