Процес. Америка. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й зігнувши коліна, немов вуличні жебраки. К. зачекав судовця, що йшов трохи позаду, і сказав:

      – Які вони, певне, принижені!

      – Атож, – кивнув головою судовець, – це звинувачені, всі, кого ви тут бачите, – звинувачені.

      – Справді? – здивувався К. – Тоді це мої колеґи. – І він звернувся до найближчого з них, високого, худорлявого, майже сивого чоловіка: – Чого ви тут чекаєте? – запитав він увічливо.

      Несподіване запитання збентежило відвідувача, і його безпорадність ще дужче посилювало те, що він скидався на досвідченого чоловіка, який добре знає людей та світ і в будь-якій іншій ситуації нізащо не розгубився б, не поступившись своїми здобутими в життєвій боротьбі перевагами над багатьма людьми. А тут, проте, він знітився й не знав, що відповісти на таке просте запитання, поглядав на решту чекальників, немов ті були зобов’язані підказати йому і ніхто не доб’ється від нього жодної відповіді, коли цієї підказки не буде. Проте надійшов судовець і сказав, аби заспокоїти і збадьорити того чоловіка:

      – Пан лише запитав, чого ви чекаєте. Відповідайте.

      Уже знайомий, напевне, голос судовця подіяв краще:

      – Я чекаю… – почав був чоловік і затнувся. Він вочевидь обрав такий початок, щоб точно відповісти на запитання, але тепер не знав, що казати далі. Кілька чекальників підступили ближче, постававши навколо групи з трьох чоловіків, проте судовець наказав їм:

      – Розходьтеся, відійдіть, звільніть прохід.

      Люди трохи позадкували, проте на свої попередні місця не повернулись. Тим часом чоловік, що його запитали, зосередився й відповів, навіть тихо засміявшись:

      – Я вже місяць, як приніс деякі свідчення, пов’язані з моєю справою, і чекаю, поки їх приймуть.

      – Здається, ви дуже переживаєте? – мовив К.

      – Так, – кивнув головою чоловік, – адже це моя справа.

      – Але не кожен такої думки, як ви, – сказав К., – бо я, наприклад, теж звинувачений, а проте, щоб і далі залишатися щасливим, ані свідчень жодних не даю, ані взагалі нічого не роблю для цього правосуддя. А по-вашому, це необхідна річ?

      – Я точно не знаю, – збентежився знову чоловік; певне, йому здавалося, ніби К. з ним жартує, і через те, мабуть, він найрадніше, аби не скоїти нової помилки, слово в слово повторив би свою попередню відповідь, проте нетерплячий погляд К. змусив його висловитись коротше: – Щодо мене, то я приніс свідчення.

      – То ви не вірите, що я звинувачений? – запитав К.

      – Звичайно, вірю, – відповів чоловік і відступив трохи вбік, але його відповідь виказувала не віру, а страх.

      – То ви мені не вірите? – знову запитав К. і, напевне, спровокований сумирністю чоловіка, схопив його за руку, немов намірявся силою втовкмачити йому оту віру. Він не завдав йому болю, а тільки легенько взяв за руку, але чоловік зарепетував, неначе К. хапав його не пучками, а розпеченими лещатами. Від цих сміховинних криків К. увірвався терпець: йому СКАЧАТЬ