Знайди мене. Зоряна Лешко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й хімію, буду читати книжки з медицини, які є в нас удома, ходитиму до тата на роботу так часто, як зможу. Я обіцяю: буду викладатися повністю, і якщо не вступлю – значить, то не моє. А якщо вступлю, але потім дізнаюсь, що ви заплатили або просили за мене, – кину.

      – Іване…

      – Мам, я серйозно.

      – Іване, – тато підійшов і поклав йому руку на плече, – у тобі говорить юнацький максималізм…

      Іван стенув плечима і відступив на крок:

      – Ви не вірите, що я зможу?

      Мама стояла, притиснувши руки до грудей, і син уперше бачив її такою розгубленою, а тато несподівано всміхнувся:

      – Здається, сину, я зовсім тебе не знаю.

      Марія, 10 років

      Марічка ніяк не могла згадати, хто це зробив. Їх п’ятеро бавилось у хованки, а вона мала жмурити. Хтось підбіг ззаду і штовхнув її так сильно, що дівчинка пробігла кілька кроків і вдарилась у двері. А потім усе сталось, наче у сповільненому кіно: скляний квадратик із віконця у дверях – він не розбився, просто виповз із рамки – почав повільно падати на неї. Здавалось, іще секунда – і він гострим кінцем встромиться їй в обличчя, але в останню мить дівчинка опустила голову й спробувала відступити.

      Спочатку Марічка не відчула нічого. Болю як такого не було, тільки враження, що щось розтягує її шкіру й дуже сильно пече, а тоді стало тепло, майже гаряче, з’явилось ниюче, тягуче відчуття.

      Марічка торкнула пальцями брову й не відразу зрозуміла, що відбувається. Кров раптом потекла швидким темним струмочком – з пальців на долоню, вниз рукою – і почала скапувати з ліктя на підлогу, утворюючи темну калюжку. І тоді Марічка закричала. Вона не плакала – просто кричала і кликала маму, адже хтось повинен заспокоїти її, сказати, що все добре, що це не страшно і все зараз минеться.

      Мама, побачивши її, спершу сама злякалась, а тоді побігла по аптечку. Жінка пробувала промити рану, якось зупинити кров, а та все текла й текла.

      Марічку почало нудити і від вигляду крові, і від солонувато-іржавого запаху, і від страху. Вона ще не зовсім розуміла, чого боїться, але це відчуття вже заповзло глибоко всередину, народжуючи паніку.

      Мама наготувала шматок марлі, щоб замінити попередній, уже наскрізь просякнутий кров’ю, і коли подивилась на її чоло, на мить завмерла, а тоді заголосила:

      – Що ти із собою зробила? Як ти тепер будеш жити?

      І страх всередині Марічки вибухнув, охопив усе тіло, заморожуючи його. Чому мама кричить і нею майже трясе? Чому звинувачує її в чомусь? Те, що з нею сталось, насправді таке страшне?

      – То не я…

      – А хто? Хто то зробив?

      – Я не знаю. Мене хтось пхнув…

      – То всьо ті твої коліжанки! Та дич! Скільки я тобі казала не водитися з ними! І шо тепер буде?

      – Перестань репенити!

      Мама замовкла і злякано озирнулась. У дверях стояв тато й ледве стримував злість. Марічка мимоволі зіщулилась: тепер буде справді страшно.

      – Що сталося?

      Тато СКАЧАТЬ