Монети для патріарха. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ока – він, як і завжди, цілив у перенісся, але саморобна куля, як і завжди, трохи відхилилася від лінії прицілу.

      І ще чотири рани на тілі.

      Ільченко замахнувся палашем, але раптом відчув: не треба. Дорош (який, можливо, і не Дорош) тепер мертвий повністю й назавжди.

      – Пояснюй! – Він повернувся до жінки.

      – Та нема чого пояснювати…

      З Мусієвої горлянки вирвалося щось хрипке, і жінка заторохтіла, неначе хліб молотила.

      – Дорош – це далекий родич Кочубеїв. Як і вони, з Криму.[43] Тобто батько його з Криму. А він як дізнався, що Кочубеї тут високо піднялися, так і приїхав, охрестився у ту віру, де більше сала дають. А може, й не хрестився, про Кочубеєве бусурманство чув?

      Хто не чув! Хоча досі Ільченко не знав, вірити цьому чи ні.[44]

      – Хоча він, на відміну від тебе, необрізаний.[45] – Мар’яна перехопила Мусіїв погляд. – Ну так, був гріх. А то звідки б мені знати? Чоловік пропав, з першого ж походу по весіллі не повернувся, ніхто й не знає – мертвий чи у полоні. А кортить!

      Вона знову потягнулася, її біле тіло (одягтися не встигла) просто світилося у темряві.

      Чоловік встиг подумати, що оця жінка була з ним не лише через кілька годин після смерті Петра, але й через кілька хвилин після першої смерті Дороша, з яким спала та якому була багато чим зобов’язана…

      Проте… їм їхати далі разом… і відьма могла б бути не такою красивою…

      – …Я забув спитати про головне.

      Мар’яна здогадалася, не перепитуючи.

      – Я поклала до другого пістоля свій хрестик. Поверх кулі.

      Гладкоствольну зброю можна було зарядити двома кулями – одна поверх іншої.

      А звичай носити хрести на грудях потроху розповсюджувався, хоча ще донедавна такого звичаю не було.

      – Не знаю, що більше подіяло: чи те, що освячений, чи те, що срібний. А чому срібний шрот не подіяв – сама не втну. І бабуся, і старий оцей запевняли, що повинен виручити.

      Зате Мусій це розумів – він вистрілив занадто рано, з надто великої для уламків монети відстані, і ті два-три шматочки, що влучили, застрягли в одязі. Треба буде срібну кулю відлити.

* * *А тим часом.

      Гетьман стиснув голову руками. Його кохану видають заміж… За Чуйкевича.

      І нічого не можна зробити…

      Нічого…

      Не можна зараз сваритися з Кочубеями, з Чуйкевичами, з Апостолом, що стоїть за ними.

      Не можна, не можна…

      Тим більше що однаково вони з Сонечком бути разом не можуть. Якщо раніше можна було без зайвого галасу отримати дозвіл від патріарха, то зараз не можна… І не скажеш же вголос, що Кочубеї – мусульмани…

      Ніяк не можна.

      Тим більше що, схоже, від нього й чекають якоїсь дурості.

      А Мотря ляже з іншим…

      Біль… Боже, як це боляче…

      А СКАЧАТЬ