Таємниця Великого Сканера. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Кадим узагалі зірвав телефон зі столу, і той глухо гупнувся на старенький килим. Кадим махнув рукою і вибіг у коридор.

      – Це… Як його… Здоров! – привітався Васла. – Я… Тобто… Що, власне, сталось? Як його… Володар і Пан? Ах, Пан і Володар… Ага… – він замислився на кілька секунд і запитав: – А яка різниця? А… Ну, так… Ну, так… Титул такий… Зрозумів… Що ж тут не зрозуміти? Вірус, він і в Африці, значить, вірус… Ну… Без питань! Та біжу вже, біжу! – і перевальцем, ніби товстий гусак, потупцяв умиватися. Коли подзвонив Рик, Васла ще спав, бо ж сидів в Інтернеті допізна: скористався тим, що батьки покотили на дачу.

      Незважаючи на свою гадану повільність, Васла прийшов до Рика першим, а той зовсім і не здивувався: Васла довго думав, ще довше говорив, але робив усе дивовижно вправно й розумно, тоді як надто швидкий Кадим найчастіше саме своєю поквапливістю гальмував справу. Усі по черзі віталися з несподіваним гостем, а Великий Процесор так зачитався пригодами Льохи Холмса та Мишка Ватсона, що не міг одразу відірватися від книжки і відклав її лише тоді, коли прийшов останній, Кадим.

      – Йо-ма-йо! – вигукнув той з порогу. – Пане Великий Процесоре! Нічого собі… Здрастуйте! Страшенно радий вас бачити!

      – Здрастуйте ще раз, дорогі мої друзі! Я розраховую на вашу допомогу.

      І Господар Заекрання повторив друзям свою оповідь про планету Ц.

      – Звичайно! Які можуть бути питання? Треба летіти негайно! Рику, в тебе проблем нема? – відразу заквапився Кадим.

      – Питань немає. Треба – значить треба, – коротко сказала Шаната.

      – Це… Як його… Словом, того… цього…

      – Ясно, – з розумінням кивнув головою Великий Процесор, – іншого від вас я й не очікував. Я був упевнений, що ви не покинете друзів у халепі. Готові? Прошу за мною. І, будь ласка, не баріться. Вікно переходу вимагає значних витрат електрики.

      Монітор укрився сріблястим туманом і замерехтів. У цей туман з кректанням і бурчанням на недосконалість техніки поліз повновідпадний бос Заекрання. За ним, легко й плавно, немовби юна щучка, пірнула в туман Шаната. Дуже схоже на Великого Процесора кректав Васла, пропихаючи свій, далеко не худорлявий тулубець крізь сімнад-цятидюймовий монітор.

      – Ти це… як його… – пробурчав він уже крізь екран, – придбав би собі хоча б того… дев'ятнадцяти… цього… дюймовий. Я ж коли-небудь це… руки вивихну! Обидві відразу! Ой!

      Це на нього налетів нетерплячий Кадим, який не дочекався, поки Васла покінчить зі своїми висновками, ковзнув у монітор з витягнутими вперед руками, наче пірнав у воду. Останнім в екран пірнув Рикпет, залишивши про всяк випадок на клавіатурі записку, щоб батьки не вимкнули випадково комп'ютер.

      Великий Процесор уже сидів у своєму улюбленому кріслі з високою спинкою. За ним стояв усміхнений хлопчисько з обличчям у ластовинні.

      – Дронику! – скрикнули всі троє.

      Дроник приклав пальця до губів: тихше! Крісло легко котилося навколо великого круглого столу, СКАЧАТЬ