Антивірус. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ в присутності цієї тітки, яка тільки й говорила про протокол, нічого було й думати. Вона від такого нахабства точно б знепритомніла, як історичка тоді…

      Сергійко згадав, як Стьопка-Трилер притягнув у клас свого білого ручного пацюка з червоними очима. Пацюк тихо сидів у рюкзаку аж до уроку історії. Що йому не сподобалося на цьому уроці, ніхто ніколи не довідається, тільки пацюк несподівано виліз із рюкзака й сів просто на парті, дивлячись в очі своєму господарю. Стьопка-Трилер навіть зойкнути не встиг – зате встигла історичка, і дуже голосно, від чого до класу прибігла директорка школи. Пацюка разом з господарем було відправлено у вигнання, причому без батьків директорка веліла не приходити. Батьків, природно, Стьопки-Трилера. Галасу було!..

      Королева зараз нагадала Сергійкові директрису школи, тому, зрештою, він просто опустив руки по швах. Усі знають, що саме цю позу найбільше люблять учителі. Йому здалося, що він стоїть перед директором школи, який вичитує його за розбите футбольним м'ячем вікно.

      – Ну що ж, просто людина Сергійку, прошу, розташовуйтеся, – Великий Процесор зробив запрошувальний жест і першим подав приклад, сівши у своє крісло. Сергійко обережно сів на краєчок найближчого стільця, королева зайшла за крісло, на якому розташувався Великий Процесор, і поклала руки на високу дерев'яну спинку. – Чипсете, організуй нам чаю.

      – Слухаюся, мій пане, – дворецький безшумно покинув кабінет.

      – Що привело вас до нас, шановний посол, просто людина Сергійко? – з ледь помітною іронією сказав Великий Процесор.

      – Який я шановний, – уперше без тремтіння в ногах відповів «посол».

      – Ну як же… Посол обов'язково має бути шанованою людиною. Інакше хто ж його послом призначить?

      – Та який я посол? – знову заперечив Сергійко. – Я просто Сергійко, і все тут.

      – Ось тобі й маєш… Чипсет же оголосив? Та й протокол вимагає. Як же я звичайну людину приймати буду? – Великий Процесор трошки глумливо подивився на дружину.

      – Ну, хіба що за протоколом…

      – То що, Сергійку, не виходить Глюкландію побудувати?

      – Так, – пожвавився той, відчувши в знайомій темі твердий ґрунт під ногами, – щоразу бракує то часу, то людей, то металу, ну і взагалі…

      – Сумно, сумно… Гра ж не надто складна, га? Тільки підхід треба правильний знайти!

      – Як не складна? – почав гарячкувати Сергійко, який уже цілком освоївся у новій обстановці. – Як це не складна, якщо я жодного разу не виграв? Я в ходилки грав, і в стрілялки теж, у перегони… І завжди вигравав, нехай не з першого разу, але вигравав!

      – У стрілялки та в перегони вигравати – багато розуму не треба! – почувся голос ззаду.

      Ніхто не помітив, як до кімнати знову повернулася Інформа. «Ото вже бешкетниця», – подумав Сергійко.

      – А ти, тату, його до Глюкландїї відправ. Нехай він справді там королем побуде, тоді й дізнається, як глюкам із таким королем живеться! – СКАЧАТЬ