Ворог народу. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

      Говстад. Звісно, а до того ще він же перший і утворив його.

      Бурмістр. Він? Он як! Та й мені не раз доводилось чути, що деякі люди такої самої думки. Проте я все-таки гадав би, що й мені належить скромна частина участі в цьому підприємстві.

      Фру Стокман. Томас це завжди говорить.

      Говстад. Хто ж може це заперечувати, пане бурмістре? Ви пустили в рух усе діло й провели його в життя. Це ми всі знаємо. Я хотів тільки сказати, що перша ідея йшла від лікаря.

      Бурмістр. Так, щодо ідеї, то їх колись було чимало в мого брата, на жаль. Але щоб пустити будь-що в діло, потрібні люди іншого ґатунку, пане Говстаде, я гадав би, що тут, у цьому домі, принаймні…

      Фру Стокман. Але, милий брате…

      Говстад. Як може пан бурмістр?..

      Фру Стокман. Ходіть но попоїжте чого-небудь, пане Говстаде, а тим часом і мій чоловік надійде.

      Говстад. Дякую. Хіба маленький шматочок. (Іде до їдальні).

      Бурмістр. Дивна річ!.. Ці люди з селян ніяк не можуть позбутись своєї нетактовності.

      Фру Стокман. Ну, чи варто звертати на це увагу? Хіба ви не можете поділити з Томасом цю честь по-братерському.

      Бурмістр. Здавалось би, що так, але видимо не кожен погоджується на це.

      Фру Стокман. Ну, що там казати? Ви з Томасом надзвичайно сходитесь у всьому. (Прислухається). А ось і він. (Іде й відчиняє двері до передпокою).

      Лікар Стокман(зі сміхом і галасом). Дивись, ось тобі гість, Катрін. Хіба не приємно? Ну? Прошу, капітане Горстер, вішайте своє пальто. Що? Без пальта?.. Так?.. Подумай, Катрін, я забрав його на вулиці… йти не хотів.