Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лише про себе, – всміхнувся мій приятель, встаючи з-за столу. – Товариство задоволене, всім добре, страждає лише Шерлок Голмс, котрому більше нема чого робити. Коли той чоловік ще був живий, ранкові газети були джерелом невичерпних можливостей. Ледь вловний натяк, випадкова фраза – і мені було ясно: геній зла знову щось замислив. Так, побачивши, як тремтить край павутиння, миттю уявляєш собі хижого павука в центрі. Дрібні крадіжки, незбагненні вбивства, безглузді порушення закону… Але, знаючи Моріарті, я бачив за всім цим один-єдиний злочинний задум. Отож для того, хто займається вивченням кримінального світу, жодна столиця Європи не ставала ареною такого широкого кола діяльності, як Лондон. А зараз…

      Голмс із жартівливим обуренням стенув плечима, перелічуючи наслідки своїх власних розумувань.

      Епізод, про який я хочу повідати, стався за кілька місяців після повернення Голмса. На його прохання я продав свою практику в Кенсінґтоні й оселився з ним у нашому старому помешканні на Бейкер-стрит. Мою скромну практику купив молодий лікар, котрого звали Вернер. Він не вагаючись погодився на найвищу ціну, яку мені вистачило нахабства назвати. А причину я збагнув лише за кілька років, коли дізнався, що Вернер – далекий родич Голмса, а гроші йому дав ніхто інший, як мій товариш.

      Ті місяці, що ми прожили поряд, зовсім не були настільки бідними на події, як про це зараз каже Голмс. Гортаючи свої щоденники того часу, я знайшов там відому справу про викрадені документи колишнього президента Мурільйо та трагедію на борту нідерландського лайнера «Фрісланд», під час якої ми з Голмсом мало не загинули. Але горда замкнута душа мого приятеля не сприймала захоплення натовпу, і він змусив мене присягнутись ніколи більше не писати ні про нього самого, ні про його метод, ні про його успіхи. Заборону цю, як я вже повідомляв, він зняв зовсім нещодавно.

      Після свого незвичайного протесту Шерлок Голмс зручно вмостився у фотелі, взяв газету й тільки-но почав її неспішно гортати, аж раптом пролунав різкий дзвінок, після чого ми почули дужі глухі удари, ніби в двері барабанили кулаком. Потім хтось із шумом заскочив у передпокій, побіг сходами, і в нашій вітальні опинився блідий, скуйовджений і захеканий юнак із божевільними очима.

      – Даруйте, містере Голмс, – насилу вимовив він. – Заради бога не гнівайтеся… Я вже й не знаю, що робити. Містере Голмс, я – нещасний Джон Гектор Мак-Фарлейн…

      Він чомусь був упевнений, що це ім’я пояснить нам і мету його візиту, і його дивний вигляд, але із запитального виразу, що застиг на обличчі мого товариша, я збагнув, що для нього воно означає анітрохи не більше, ніж для мене.

      – Пригостіться цигаркою, містере Мак-Фарлейн, – запропонував Голмс, підсовуючи гостеві свій портсигар. – Мій колега доктор Ватсон, оцінивши ваш стан, прописав би вам щось заспокійливе. Але ж і припікає сьогодні, правда? Ну от, а тепер, якщо ви трішки отямилися, сідайте, будь ласка, у це крісло та спокійно, не кваплячись розкажіть, хто ви та що привело вас сюди. Ви назвали своє ім’я так, ніби воно СКАЧАТЬ