Міра людини. Марко Мальвальди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ промовив Леонардо, намагаючись нагадати Портінарі, у чому полягає суть роботи банкіра.

      – Так воно і є, месере Леонардо.

      – Я знаю, що нашому синьйорові Людовіко ви протягом поточного року надали кредит майже на десять тисяч дукатів. Запевняю вас, так багато я просити не буду. Мені треба зовсім трішки, лише щоб дожити до кінця року, коли мені мають виплатити чималі суми. Від одного лише братства мені винні за картину ще тисячу двісті лір…

      – Це за ту, що називається «Пресвята Діва у скелях»? Бачив я її. Чудова робота. Ви – справжній геній, месере Леонардо.

      – Дякую вам, але, бачте, річ у тім, що геніям теж хочеться їсти. І їхнім учням. Не кажучи вже про їхніх матерів.

      – То це правда, що кажуть люди? Катерина, яка частувала нас оцим смачним м’ясом, – справді ваша мати?

      – Правда, як і те, що Христос помер на хресті, – заявила жінка, що саме зайшла до кімнати. – М’ясо, поза сумнівом, прекрасної якості. А от мій обдарований синок навіть покуштувати його не хоче. Налити вам ще вина?

      – Щиро дякую, синьйоро, я достатньо випив.

      Портінарі зачекав кілька секунд, поки жінка вийшла.

      – Месере Леонардо, вам відомо, як працює банк?

      – Авжеж, відомо. Берете в борг під дванадцять відсотків, а потім надаєте кредит під п’ятнадцять. І оті три відсотки становлять ваш прибуток.

      – Насправді не все так просто. Річ у тім, що я управляю грошима більшості населення Мілана. Усі купці й ремісники, чиї крамниці та майстерні розташовано на вулиці Зброярів, – мої клієнти. Я маю боржників навіть поміж чесальщиків Лоді.

      – Радий за вас. Значить, ваші справи йдуть добре й вас не обтяжить позичити п’ятсот дукатів художникові, вашому землякові.

      – Так, мені справді ведеться добре. Мушу порядкувати величезними сумами грошей. Значно більшими, аніж у мене є. Розумієте, месере Леонардо, банк чимось подібний до жонглера. Тримає в рівновазі гроші інших і щоразу, коли торкається чиїхось монет, якась їхня частка залишається йому. Але поки жонглер підкидає в повітря десяток тарілок, у руці він все одно тримає лише одну, і та – не його.

      Якщо вже бути об’єктивними, то воно, по суті, так і було. Попри стотисячний грошовий оборот капітал філіалу складав усього десятину з нього – трохи менше десяти тисяч. Хоча слід зауважити, що цю промову Аччерріто Портінарі виголошував щоразу, коли мав намір відмовити кому-небудь у позиці. Зазвичай після цього Аччерріто починав пояснювати черговому небораці, що не може давати в борг абикому – хіба за наявності певних гарантій. Та оскільки його співбесідником цього разу був справжній геній, потреба в подальших поясненнях відпадала.

      – Ви хочете сказати, що не можете надавати позики абикому, – відповів Леонардо, все ще усміхаючись. – І я вас добре розумію. Але я – не абихто, месере Аччерріто. Ви мене добре знаєте. Окрім свого бідняцького лахміття, маю ще дещо в заставу. СКАЧАТЬ