Купальниця. Галина Вдовиченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ теж. Якесь секундне затьмарення. Від того, що стала його свідком, Кароліна аж очі опустила.

      Одного разу, на святкуванні 16-річчя однокласниці Валі – вона жила неподалік від школи – Кароліна зайшла в зачинену кімнату, куди всі поскидали свої куртки, шукала свою мобілку, а побачила Валю з її хлопцем. Ті були впевнені, що гості танцюють у великій кімнаті і не помічають їхньої відсутності. Нічого більш еротичного, ніж картина, що постала тоді перед очима, вона у своєму житті не бачила. Зараз її знову накрило хвилею чужої чуттєвості, вона на мить стала свідком відвертих проявів стосунків, хвилюючий вітер пронісся поруч і зник. Як ніби війнуло запахом п’янких трав, серце зупинилося – і прискорено забилося знов. Долинуло кілька акордів гарячої музики здалеку – і вже не чути нічого, хоч як прислухайся.

      Брат як ні в чому не бувало зробив ковток вина з келиха.

      – Які плани? – повернувся до Кароліни.

      – Знайти роботу, – вона подивилась йому в очі. – Я боялась, що так, як є, буде завжди…

      У полум’ї свічки червоне вино за тонким склом вигравало золотавими полисками.

      – Я хочу знайти роботу, – і повторила те, що говорила братові по телефону: – Надовго я у вас не затримаюсь.

      – Яку роботу? Щось конкретне?

      – Хотіла б влаштуватися на роботу у твій торговий центр, – і Кароліна вихилила вино до дна.

      – Гаразд, – погодився Роберт. – Завтра о дев’ятій виходимо з дому.

      Думала, брат допитуватиметься про деталі, але він сказав «гаразд, завтра о дев’ятій», і до рішучості Кароліни приєдналась братова впевненість.

      – Як вам бардоліно? – запитала Марина.

      – Яке бард-доліно? – вино таки розв’язало Кароліні язика. Її запитання прозвучало доволі виклично. Вона відклала серветку вбік. – Бардоліно – це сир?

      – Вино.

      – Занадто міцне. Як на день захисту дітей.

      – Міцне? – здивувалась Марина. – Сухе вино – міцне?

      Кароліна махнула рукою:

      – Бардоліно, грано-падано, сухе-банано…

      Марина усміхнулась. А тоді й вибухнула сміхом.

      – Ви з Робертом нижню губу випинаєте однаково! Боже мій милий! Один в один!

      Роберт суворо глянув на дружину, ще більше випнув губу, ще й ніс зморщив, брови насупив. Обвів жінок поглядом спідлоба. Монстр та й годі!

      Реготали так, що Амалія покинула свою книжку та свій плед, вилізла мамі на руки. І старша прибігла, відчувши, що пропускає щось важливе. Молодший жіночий склад сім’ї теж отримав можливість оцінити мармизу домашнього чудовиська; дівчатам, проте, не сподобалось: Амалія притулилась до мами, запхавши пальці до рота, Крісталіна замахала руками: не роби так, тату! це не ти! Крок до одної, крок до другої – і от вже вовтузяться утрьох на розстеленому біля стільців пледі. «І в темний ліс ягняток поволік!» – виголошує Роберт. Він вже не монстр, але кусається. «Обережно, книжка!» – Марина вихоплює з-під купи подарунок Амалії. «Обережно, зуби!» СКАЧАТЬ