Сини змієногої богині. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      І тому всі чоловіки Скіфії п’ють солодку кров повержених ворогів. П’є кров і бувалий воїн, коли здолає особливо грізного і відважного воїна, щоб самому стати ще хоробрішим. Недарма ж у скіфських воєнних піснях з давніх давен співається про «солодку кров ворогів».

      П’є ворожу кров і скіфський воєнний бог Арес.

      Пантеон скіфських богів та богинь з предковічних віків незмінно очолює Папай – бог грому і блискавки, покровитель скіфського гнізда. Скіфи шанують Папая, вітаючись, завжди кажуть: «Хай бог Папай пошле тобі здоров’я!» Хоча в руках Папая і грізний грім, але це мирний і добрий бог.

      Інша річ Арес, бог війни.

      Війни не затихають роками, і в Ареса завжди вистачає роботи. Безжалісний бог війни! Годі молити у нього милосердя, рятунку. Він не знає ні жалю, ні співчуття. Його збуджує лише кров. Гаряча, пролита кров. Він багне крові, і його щедро напувають кров’ю. І своєю, і чужою.

      Жодному богові, навіть самому Папаю, не ставлять скіфи кумирів, не зводять храмів та вівтарів. Обійдуться мирні боги і без зайвого клопоту із святилищами.

      Інша річ Арес – бог війни.

      Йому, єдиному серед усіх богів, споруджують величезні святилища у всіх краях і землях Скіфії. Смерть чекає кожного, хто забуде принести Аресу щедрі дари – жертви!

      Є святилище Ареса і в краї Тапура. Хоча воно далеко в степу, але видно його здалеку. Тисячі в’язанок хмизу, щільно складені одна на одну і добре втоптані, утворюють чималу споруду кроків двісті довжиною, а висотою у зріст вершника. З трьох боків стіни прямовисні, лише з четвертого покатий спуск. За зиму хмиз осідає, і тому щовесни привозять по п’ятдесят повозок нового хмизу й оновлюють святилище.

      На вершині святилища – трикутний майданчик, а на нім стоїть прадавній залізний меч, для богатиря кутий, із широким лезом…

      На широке плато вихопились вершники і закричали, розмахуючи короткими мечами:

      – Арес! Долиною сини твої їдуть! Ти чуєш, як іржуть їхні прудкі коні? Ти чуєш, як дзвенять мечі їхні і співають в польоті стріли?… Сини твої ведуть ворогів, щоб напоїти тебе кров’ю! Солодка кров ворогів!.. Арара!!!

      На заході над далеким кряжем застигло червоне сонце. У степу було сухо і вітряно, і обрії від кривавого сонця багряніли.

      – Сини йдуть, Арес!.. Вони ведуть ворогів!..

      Першим піднявся на плато Тапур в оточенні ватагів, старійшин та знатних воїнів. За ними гнали трьох полонених – вбраних у біле. Два літні бранці, високі, сивуваті, ступали рівно і твердо, а третій – юнак – спотикався, його очі бігали гарячковито сюди-туди, наче шукали порятунку. Коли він відставав, його підганяли списами і кричали:

      – Іди, іди, каліпід!.. Радій, що твою СКАЧАТЬ