Рай. Центр. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – Складно, а тому неприродно, – насупився Гоцик.

      – Давайте спати, голото! – обійняла його. – Диван мій.

      Уранці Макар і Гоцик прокинулися одночасно. Глянули на диван: спить Люба – руді кучері на подушці, усмішка на вустах. Гоцик тихесенько вкинув у сумку залікову книжку і конспекти – о дев’ятій іспит, а до універу ще треба доїхати. Макар проводив його жестом підтримки – кулак догори: тримайся, Гоцику! – обережно пробрався в кухню. Надто довго товкся – стару заварку вилив, хоч ніколи чай зранку не пив. Кинув, поліз каву шукати. Потім чогось знову до заварника. Укинув каву. Матюкнувся. Вимив заварник від кави. Схопив «Прилуки»… Фільтром у зуби. Та що за фіґня?! Чого метушиться? Може, тому що Люба спить, а зазвичай прокидається раніше за них і летить назустріч своєму коханню…

      – А мені однаково, – сам собі пошепки. Запалив.

      – Гей, голото. Ти чого?

      Обернувся. На порозі Люба стоїть.

      – Не поспішаєш… сьогодні? – Макар їй.

      – Ні…

      Макар напружився. Дивно. Що це з нею? І голос такий… збентежений. Знову до заварника потягся. Люба у кухні біля вікна вмостилася, на зелену вишню дивиться.

      – Саню…. Я зараз… – Голос затремтів. Макар кинув клятий заварник, чогось застиг на місці й не дивиться на Любу. – Санєчко… Я зараз скажу тобі дуже дивні слова, але ти…

      Макар злякався. І здивувався, бо той нелогічний переляк застигав його у геть незрозумілих ситуаціях, коли б, здавалося, боятися нема чого. Пригадав, як вперше побачив Любу на порозі їхнього космосу на Костянтинівській. Тоді теж – серце у п’яти. І з якої радості?

      – Сань… ти мене чуєш?

      Макар кивнув. Люба обернулася до нього.

      – Поможи мені, – надто швидко. Наче милостиню просить.

      Макар злякався ще більше.

      – Звичайно, Любо. Які питання.

      Люба раптом підхопилася, вхопила Макара за руку, потягла до кімнатки.

      – Та кинь той заварник!

      – А допомагати в чому? – розгубився Макар. Став посеред кімнати. Люба закусила губку і прошепотіла:

      – Я… Мені потрібен сексуальний досвід…

      – Що? – У Макара волосся дибки. – Любо… Ти себе чуєш?

      Дівчина вхопилася за руде волосся, обмотала навколо шиї. По кімнатці заходила. На підлозі – подушка. Вона її ногою – геть.

      – Гей! Любо! Що з тобою? – Макар їй.

      Зупинилася. В очі йому.

      – Я люблю… Я жити без нього не хочу. Розумієш?

      – Ну, нормально…

      – Я не хочу, щоб він знав, що я… незаймана. Розумієш? Я боюся… Боюся, що налякаю його. Чи сама налякаюся. Оці ваші слова… про провінційну забитість… Я ж не знаю, як воно… Ти би… міг…

      У Макара перед очима попливло.

      – Ні, ні, – замотав СКАЧАТЬ