Зворотний бік світла. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

      – А ще кажуть, що Львів – то безпечне місто! Точно, на Кульпаркові фінансова криза, от шизофреники й розбрелися містом. А мама ще й чомусь дивується, чого це її донька так вільну боротьбу любить. Тому і любить. Ліпше, як добро має кулаки.

      4. Остап

      Стриб цілий північний день лежав, не подаючи жодних ознак життя. Майже не дихав. Служка Остап і очей не стулив біля постелі господаря. Посолонь наказав кожні півгодини класти на чоло недужого шмат якоїсь зеленої шовкової матерії, попередньо вимоченої в ядучо-прозорому відварі, який приготував сам Учитель. Той відвар пахнув і любистком, і одо-лонем, і горілою плоттю разом. Сморід стояв у помешканні жахливий, навстіж відчинені вікна та двері не дуже рятували ситуацію. Щогодини навідувався і сам Учитель, виймав з внутрішньої кишені білої довгої сорочки невеличку порожню пляшечку, притуляв її до вуст Стриба, при цьому шепочучи щось нерозбірливою мовою. Остап знав, що то тільки з вигляду пляшка видається порожньою, насправді там замкнене щось дуже сильне, яке слухає лишень слів тої дивної мови і велінь Учителя.

      Так, хлопчина з дитинства звик до того, що тут безсмертні розмовляють незрозумілими словами, однак ані кавалки висловів, ані навіть окремі слова не ризикував повторювати. Одного разу він спробував повторити щось вслід за господарем. То у нього відразу ж все тіло покрилося червоними пухирцями. На щастя, поруч був Учитель, відразу все відмовив, проказавши над ним лише кілька так само дивних слів. Нічого з виховною метою тоді Остапу і не говорилося ані Учителем, ані Стрибом. Сам усе зрозумів, бо відтоді волів геть нічого не запам’ятовувати з того, що шепотіли ці особливі люди.

      Видно, зі Стрибом справи були кепські, тому що ані слова, ані навіть напій та компрес поки що не допомагали. І, здається, бідою тут слугувала його господиня, точніше витворений нею смерч посеред кімнати.

      Остап, скільки себе пам’ятає, служить Стрибу і Птасі. Точніше, то йому тепер здається, що він тут був завжди. Хоча частенько у снах до нього приходять дивні образи з іншого світу. Зовсім не схожого на той, у якому він зараз мешкає. Сни! Раніше вони надто часто йому надокучали. Темні, страшні, холодні, в’язкі. Жорстокі.

      Скрегіт металу, все залите кров’ю, божевільний крик сирен, вирва, яка наближається на шаленій швидкості і яка готова поглинути його своєю жасною пащекою… Так, здається, виглядає нагла смерть – потворна, бридотна, ґвалтуюча. Наближення смерті обриває крик світловолосої жінки, яка затуляє його своїм тілом. Тоді світ заполонює вогонь й починає дошкульно кусати. А ти сили не маєш кричати чи благати, ждеш неминучості. І раптом ніжні та сильні руки виривають твоє, майже неживе, майже згоріле тіло з гарячої вогняної печі. Він кричить і прокидається. Весь у сльозах, наляканий, мокрий, загублений, заледве пригадуючи, де він зараз. І тоді завжди поруч опиняється стурбована Птаха, його Господиня. Кладе долоню на чоло, і хлопчина впізнає ті руки, руки тої, що тоді винесла його із вогню. Лише вона розуміє та знає, що з ним, бо була тоді там. Остап знає то напевне, відчуває.

      Птаха СКАЧАТЬ