1984. Ми. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сорочці і червоній хустці на шиї – уніформі Загону юних розвідників. Уява так і малювала його з ямочками на колінах і пухкими рученятами, які здригаються у несамовитому марші. Парсонс дійсно так і шукав привід покрасуватися у шортах – тому завжди був першим, хто виступав з пропозиціями організувати масовий турпохід або який-небудь інший активний захід. Він привітав їх обох радісним «Фізкульт-привіт!», сів за стіл, і їх накрила хвиля різкого смороду поту. Краплі вологи виступали на його рум'яному обличчі. Його здатність до потовиділення була просто феноменальною. У Громадському центрі завжди можна було визначити, коли він грав у настільний теніс по вологій рукоятці ракетки. Сайм дістав смужку паперу з довгим стовпчиком слів, і почав його уважно перечитувати, крутячи чорнильний олівець між пальцями.

      «Ой, тільки гляньте, хто це у нас працює в обідню перерву», – сказав Парсонс, підштовхуючи Вінстона ліктем. «Яка відданість роботі, га? Що у тебе там таке, друже? Мабуть, щось занадто розумне для мене. Сміте, друже, а я за тобою ганяюся. Ти забув здати гроші».

      «На що саме», – запитав Вінстон, автоматично намацуючи купюри у кишені. Близько чверті зарплати доводилося віддавати на усілякі добровільні внески, яких було так багато, що їх важко було відстежувати.

      «На Тиждень Ненависті. Ми всім будинком здаємо. Я збираю гроші з усіх будинків по нашій вулиці. Ми маємо докласти всіх зусиль, адже ми не хочемо зганьбитися на святі. Кажу тобі, я буду ні до чого, якщо на нашому старому будинку «Перемога» не висітимуть найбільші прапори з усією вулиці. Ти обіцяв здати два долари».

      Вінстон знайшов і віддав дві зім'яті брудні однодоларові купюри, які Парсонс вклав у невеликий записничок, і зробив запис акуратними друкованими літерами.

      «До речі, друже, – сказав він, – чув, мій малий вчора підстрелив тебе з рогатки. Я задав йому доброго прочухана за це. Я сказав, що заберу у нього рогатку, якщо він зробить це знову».

      «Думаю, він просто був трохи засмучений, що не піде на страту у парк», – сказав Вінстон.

      «Ну, так, настрій у них правильний, тут годі й казати! Вони з сестрою, звичайно, ті ще малі посіпаки, але це все через захопленість і відданість спільній справі! Все, про що вони думають – це шпигуни, зрадники, ну, і, звичайно ж, війна. Знаєш, що моя маленька донька зробила минулої суботи, коли її загін вирушив у похід вздовж Беркхамстеда? Вона підбила ще двох дівчаток втекти з нею з походу і протягом усього дня вони стежили за якимось підозрілим типом. Вони йшли за ним дві години, прямо через ліс, а потім, коли дісталися Амершема, здали його патрульним».

      «Навіщо вони це зробили?» – запитав Вінстон, дещо приголомшений. Парсонс переможно продовжив:

      «Моя дочка здогадалася, що він ворожий агент, який, наприклад, міг десантуватися у наших краях. Але головне не це, друже. Як ти думаєш, що у першу чергу привернуло її увагу? Вона помітила, що на ньому були дивні туфлі, сказала, що ніколи раніше СКАЧАТЬ