Перевтілення. Франц Кафка
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Перевтілення - Франц Кафка страница 1

СКАЧАТЬ авно вирізав з ілюстрованого журналу та вставив у красиву позолочену рамку. На малюнку було зображено даму в хутряному капелюшку та боа, вона сиділа прямо й виставляла напоказ глядачеві важку хутряну муфту, в якій повністю щезала її рука.

      Згодом Ґреґор перевів погляд на вікно, і через похмуру погоду – було чути, як тарабанять краплі дощу по жерстяному підвіконню – йому стало зовсім сумно. «Було б добре ще трохи поспати та забути про всі нісенітниці», – подумав він, але це було неможливо, адже маючи звичку спати на правому боці, йому ніяк не вдавалось змінити свого положення. Хоч би як не намагався він повернутися на правий бік, все одно перекочувався на спину. Заплющивши очі, щоб не бачити борсання своїх ніг, він повторював це добру сотню разів і відмовився від цих спроб лише тоді, коли відчув у боці незнаний, тупий та легкий біль.

      «О, Господи, – подумав він, – яку ж я обрав клопітку професію! День у день в роз’їздах. Ділових турбот куди більше, ніж на місці, в торговому домі, крім того, терпи тяготи дороги, думай про розклад поїздів, мирись з поганим, нерегулярним харчуванням, зав’язуй усе з новими та новими людьми недовгі відносини, які ніколи не бувають щирими. Чорти б побрали усе це!» Він відчув вгорі живота легкий свербіж; повільно підсунувся до прутів ліжка, щоб зручніше було підняти голову; знайшов свербляче місце і виявив, що воно вкрилося незрозумілими білими цятками; хотів торкнутися цього місця однією з ніжок, але одразу відсмикнув її, адже від будь-якого дотику у Ґреґора по шкірі йшов мороз.

      Він сповз у те саме положення, в якому знаходився спочатку. «Від такого ранішнього підйому, – подумав він, – можна зовсім збожеволіти. Людина має висипатися. Інші комівояжери живуть, наче одаліски. Коли я, наприклад, у полудень повертаюсь до готелю, щоб переписати отримані замовлення, ці панове тільки снідають. А якби я насмілився поводится так, мій шеф одразу б мене вигнав. Втім, хто знає, можливо, це було б краще для мене. Якби я не стримувався заради батьків, то давно заявив би про звільнення: підійшов би до свого шефа і виклав би йому все, що про нього думаю. Він, мабуть, впав би зі своєї конторки! Дивна в нього манера – сісти на конторку і з її висоти говорити до свого службовця. А той змушений впритул наблизитися, тому що шеф недочуває. Однак надію ще не зовсім втрачено: як тільки мені вдасться назбирати грошей, щоб виплатити борг моїх батьків – на це ще піде років п’ять-шість,– то так і вчиню. І тут ми й попрощаємося раз і назавжди. А поки потрібно вставати – мій поїзд відходить о п’ятій».

      І він глянув на будильник, який цокав на скрині. «Святий Боже!» – подумав він. Вже пів на сьому, і стрілки годинника спокійно рухалися далі, було вже навіть більше половини, мало не три чверті. Невже будильник не дзвонив? З ліжка було видно, що його виставили правильно, на четверту ранку,і він, без сумніву, дзвонив. Але як можна було спокійно спати під дзвін, що стрясає меблі? Отже спав він хоча і неспокійно, але, видно, міцно. І що тепер робити? Наступний поїзд рушає о сьомій, і щоб встигнути на нього, він має стрімголов мчатися, але набір зразків ще не запаковано, та й сам він анітрохи не почувається свіжим та моторним. І навіть якби він устиг на поїзд, прочуханки від шефа йому не уникнути, адже кур’єр торгового дому чергував біля п’ятигодинного поїзда і давно доповів про Ґреґорове запізнення. Кур’єр, людина безхарактерна й нерозумна, був ставлеником шефа. А чи не прикинутися хворим? Але це вкрай неприємно і може видатися підозрілим, тому що за свою п’ятирічну службу Ґреґор жодного разу не хворів. Шеф, звісно, привів би лікаря з лікарняної каси, почав би дорікати батькам сином-ледарем, відхиляючи усякі заперечення посиланням на цього лікаря, на думку якого всі люди у світі абсолютно здорові і тільки не люблять працювати. Та хіба в такому разі він би був неправим? Якщо не брати до уваги сонливості, Ґреґор насправді почувався пречудово та навіть неймовірно зголоднів.

      Допоки він усе це поспіхом обмірковував, не наважуючись покинути ліжка, – будильник як раз пробив за чверть сьому, – у двері біля його узголів’я обережно постукали.

      – Ґреґоре, – почулося (це була його мати), – уже за чверть сьома. Невже ти не збирався поїхати?

      Цей лагідний голос! Ґреґор злякався, почувши своє відлуння: до його колишнього голосу домішувався якийсь побічний, схожий на хворобливе пищання. Через те слова звучали чітко тільки першої миті, а потім спотворювались відгомоном настільки, що неможливо було впевнено сказати, чи не почулося усе це. Ґреґор хотів докладно відповісти та все пояснити, але враховуючи обставини сказав лише:

      – Так, так, дякую, мам, я вже встаю.

      Мабуть, завдячуючи дерев’яним дверям, зміни в його голосі були непомітними ззовні, тому що після цих слів мати заспокоїлась та почовгала геть. Але ця коротка розмова привернула увагу інших членів родини на те, що Ґреґор всупереч очікуванням все ще знаходився вдома, и ось вже в бічні двері стукав батько – тихо, але кулаком.

      – Ґреґоре! Ґреґоре! – кричав він. – Що сталося? Та за мить позвав ще раз, понизивши голос:

      – Ґреґоре! Ґреґоре!

      А за іншими бічними дверима СКАЧАТЬ