Ми. Євген Замятін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це дуже допомагає. Адже ясно: вся людська історія, скільки ми її знаємо, це історія переходу від кочових форм до все більш осілих. Хіба з цього не слідує, що найбільш осіла форма життя (наша) є разом з тим і найбільш досконалою (наша)? Якщо люди металися по землі з краю в край, так це лиш за доісторичних часів, коли були нації, війни, торгівлі, відкриття різних америк. Але навіщо, кому це тепер потрібно?

      Я допускаю: звичка до цієї осілості вийшла не без зусиль і не відразу. Коли під час Двохсотлітньої Війни всі дороги зруйнувалися і поросли травою, – перший час, мабуть, здавалося дуже незручно жити в містах, відрізаних одне від одного зеленими хащами. Але що ж з того? Після того як у людини відвалився хвіст, вона, ймовірно, теж не відразу навчилася зганяти мух без допомоги хвоста. Вона попервах, безсумнівно, сумувала без хвоста. Але тепер – можете ви собі уявити, що у вас є хвіст? Або: можете ви себе уявити на вулиці голим, без «піджака» (можливо, ви ще розгулюєте в «піджаках»). Ось так само тут: я не можу собі уявити місто, яке не одягнене в Зелену Стіну, не можу уявити життя, не огорнене цифровими ризами Скрижалі.

      Скрижаль… Ось зараз зі стіни в мене в кімнаті суворо та ніжно мені в очі дивляться її пурпурні на золотому полі цифри. Мимоволі згадується те, що у стародавніх називалося «іконою», і мені хочеться складати вірші або молитви (що одне і те ж). Ах, навіщо я не поет, щоб гідно оспівати тебе, о Скрижале, о серце і пульсе Єдиної Держави.

      Усі ми (а можливо, і ви) ще дітьми, в школі, читали цю найвеличнішу пам’ятку давньої літератури, яка зберіглася до наших днів, – «Розклад залізниць». Але поставте її навіть поруч зі Скрижаллю – і ви побачите поруч графіт й алмаз: у двох одне й те саме – С, вуглець, – але яким є вічним, прозорим, як сяє алмаз. У кого не перехоплює подих, коли ви з гуркотом несетеся по сторінках «Розкладу». Але Годинна Скрижаль кожного з нас наяву перетворює на сталевого шестиколісного героя великої поеми. Щоранку, з шестиколісною точністю, в один і той самий час і в одну й ту саму хвилину ми, мільйони, встаємо як один. В один і той же час єдиномільйонно починаємо роботу – єдиномільйонно завершуємо. І, зливаючись в єдине, мільйонноруке тіло, в одну й ту ж, призначену Скрижаллю, секунду, ми підносимо ложки до рота й в одну й ту саму секунду виходимо на прогулянку та йдемо в аудиторіум, в зал Тейлорівських екзерсисів, відходимо до сну…

      Буду цілком відвертим: абсолютно точного рішення задачі щастя поки немає і в нас: двічі на день – від 16 до 17 і від 21 до 22 єдиний потужний організм розсипається на окремі клітини: це встановлені Скрижаллю Особисті Години. У ці години ви побачите: в кімнаті в одних цнотливо опущено штори, інші розмірно мідними сходами Маршу проходять проспектом, треті – як я зараз – за письмовим столом. Але я твердо вірю – нехай назвуть мене ідеалістом і фантазером – я вірю: рано чи пізно, але колись і для цих годин ми знайдемо місце в загальній формулі, коли-небудь усі 86 400 секунд увійдуть у Годинну Скрижаль.

      Багато неймовірного мені доводилося читати й чути про ті часи, коли люди жили ще у вільному, тобто неорганізованому, дикому стані. Однак найнеймовірнішим мені завжди СКАЧАТЬ