Биті є. Макс. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      – А ти… сама звідки? – й не помічав, що й досі стискає Дорин зап’ясток.

      Дора висмикнула руку, усміхнулася винувато, потяглася до кишеньки у фартуху. Дістала блокнотик і ручку. «Теребовля» – написала. Закивала – так, так, я з Теребовлі.

      Де воно таке?

      – Ти… повнолітня?

      «19», – вивела у блокнотику.

      Здивувався. Невже?!

      – Київ покажу… – буркнув збуджено. – Хочеш? – додав. Про своє… Бо хотів і бажання ніяк не вщухало.

      До повного щастя – один технологічний крок: забрати ключі і гайда. Із дівчиною. На «мазераті». До власної розкішної квартири на Хрещатику.

      Пані Женя – як чула. Принесла ключі-картки, наказала Дорі збиратися і, поки дівча складало у теребовлянську торбу нехитрий крам, усе їла сина очима, бідкалася подумки: споганили дитину… Геть іншим повернувся. Та то… не біда. Головне – повернувся. А всьому іншому пані Женя раду дасть.

      Недовго думала. Тільки-но Макс із Дорою від’їхали від дому – на «лексус» і до тата, старого Перепечая: що робити?!

      Перепечай саме диктував спогади набундюченому Ромі Шиллєру, який при його зятеві Сердюкові іміджмейкером рахувався. Ромі – брись, доньку вислухав:

      – І що за біда? Як і чпокне дівку пару разів, так та не проговориться.

      – Тату, та коли ти вже зі своїми чпоканнями припиниш?! – розлютилася пані Женя. – У мене єдина дитина звихнулася, а тобі байдуже.

      – Додому ж повернувся?

      – Іншим повернувся. Ще більш гидливим. Як не в собі ото. Що робити?

      – Вовку з Брюсселя виймай! – наказав Перепечай. – Хай до діла його прилаштовує. Бо оце тиняється без діла – дурне в голову і лізе.

      За хвилину у далекому Брюсселі Максів впливовий тато Володимир Гнатович Сердюк притискав до вуха мобільний, шепотів роздратовано:

      – Я зараз не можу говорити… Засідання…

      – Вово, мать твою! Заткнися і слухай! – гаркнула пані Женя, передала телефон татові.

      Старий Перепечай сформулював ще більше лаконічно:

      – Щоби завтра у Києві був!

      – І коли ж ти вже подохнеш, сволото! – патетично вигукнув Володимир Гнатович Сердюк після того, як відключив мобільний. Та не забарився. За два дні приземлився у Борисполі.