Бот. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

      – Вони ось там, за цим кряжем, – пояснював далі американець, тицяючи рукою собі за спину, – ми крапаль від’їхали від них, бо поки я почав сигналити, а потім ще… ну, ти не хотів спиня… – хлопець затнувся, наштовхнувшись на лютий погляд маленьких круглих очей.

      – Джип перекинувся? – Ріно вставив цигарку до рота, але не підпалив.

      – Ні.

      – Загруз?

      – Ні… Тобто я думаю, що ні.

      – Хто дозволив зупинятись?

      – Ріно, не дурій, – втрутився Штаєрман, виткнувшись з «Тойоти». Правда, в голосі чилійця також не чулося великої впевненості.

      – Ви порушили наказ!

      – До заходу сонця ще кілька хвилин, – заперечив Джеффрі.

      Ураз в салоні «Туарега», скрипнувши, ожила рація.

      – Ріно… Ріно… це Ндонґа, – захурчав впереміш із завадами скриплячий голос водія ар’єргардної машини. – Прийом.

      Джеро подав рацію Хедхантеру.

      – Донґі, я тебе слухаю, – вгризаючись очима у верхівку кам’яної гряди, відказав Ріно. – Що там у вас?

      – Зірвало шину. Тут звідкілясь нападало каміняччя. Схоже на зсув, біс його знає. Ми міняємо колесо. Газуйте далі без нас.

      – Я та Джефф спинились неподалік від виїзду з розколини, – переминаючи губами незапалену сигарету, сказав Ріно.

      – Справді? – овамбо на тому боці не зміг приховати здивування. – Не варто, босе. Ситуація під контролем, джип на твердому ґрунті. За кілька хвилин вирушимо навздогін.

      Хедхантер нахилився, ледь не ткнувшись носом у лобове скло. Та бісова гряда могла б слугувати ідеальною позицією для засідки. Там, нагорі, можна сховати цілу роту, про що знизу, з пустелі, ніхто не здогадається. Звісно, він не думав, що боти аж настільки розумні, щоб влаштувати засідку. Принаймні він сподівався на це.

      Ріно підніс рацію до губ:

      – Фелла, у вас три хвилини. Ми чекаємо, – потому торкнув долонею темношкірого Джеро і вказав на розколину поміж дюнами та кряжем. Гереро кивнув.

      «Фольксваген» вирулив праворуч і попрямував до місця, де колісні колії відділялись від кряжа. «Тойота» Джеффрі клигала слідом.

      Позашляховики спинилися біля виїзду з ущелини. Піски тут закінчувались, а скелястий виступ тягнувся далі. Скелясте пасмо нависало над машинами, звиваючись, мов крокодилячий хвіст, на південь, і поволі опадало, занурюючись під землю.

      – Он вони!

      Щойно «Туарег» порівнявся з розколиною, Тимур побачив другий екіпаж. Автомобіль Кацуро Такеди застиг за сотню метрів від виїзду з ущелини і всього лиш за три метри від кам’яної стіни. Відразу за джипом знаходилось найвужче місце каньйону, де впритул до кручі підступало кілька вапнякових стовпів чудернацької форми. Внизу ледве ставало місця для того, щоб протиснутись одному автомобілю.

      Машина Кацуро стояла на домкраті. Біля правого переднього колеса метушилося двоє африканців: СКАЧАТЬ