Деміан. Кнульп. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ абсолютно нічого. Одне запам’ятай: тікати від самого себе – гріх. Але треба вміти й повністю закриватися в собі, мов черепаха.

      Одразу після цієї розмови ми увійшли до класу. Розпочався урок. Я намагався уважно слухати, і Деміан в цьому мені не заважав. Через деякий час я став відчувати з того боку, де він сидів біля мене, щось дивне – якусь порожнечу чи прохолоду, щось подібне, немовби його місце якось несподівано спорожніло. Коли це відчуття стало тиснути на мене, я обернувся.

      Я побачив, що мій приятель сидить, випроставшись і в статичній позі, як зазвичай. Однак вигляд у нього був зовсім не такий, як завжди, і від нього щось ніби струмувало, щось таке огортало його, чого я не розумів. Він не заплющив очі, вони були відкриті. Однак не бачили нічого, а застигли і були звернені всередину або кудись удалечінь. Він сидів цілком незворушно, здавалося, що він навіть не дихав. Його вуста були мовби вирізьблені з дерева чи каменю. Обличчя було бліде, рівномірно-тьмяне, мов мармур, а найживіше в ньому було каштанове волосся. Його руки лежали перед ним на парті – нерухомі й бліді, немов німі предмети, немов каміння чи плоди, але не мляві, а ніби тверді, міцні оболонки якогось прихованого могутнього життя.

      Від цього видовища я аж здригнувся. «Він мертвий!» – подумав я і мало не промовив це вголос. Але я знав, що він не мертвий. Я довго не міг відірвати погляду від його обличчя, від цієї блідої кам’яної маски, і відчував – це і є істинний Деміан! Той, яким він бував зазвичай, коли ходив зі мною і розмовляв, – то був лише наполовину Деміан – то був хтось, хто тимчасово грав якусь роль, пристосовувався, чемно підігрував. А в справжнього Деміана вигляд був саме такий – кам’яний, древній, твариноподібний, дивовижний і холодний, мертвий і внутрішньо сповнений неймовірного життя. А довкола нього – ця тиха порожнеча, цей етер, цей зоряний простір, ця самотинна смерть!

      Тремтячи, я відчував, що зараз він цілковито поринув у себе. Я ще ніколи не був таким самотнім. Попри його фізичну присутність, я не був поряд із ним – він був недосяжний для мене, він був так далеко від мене, немовби я знаходився десь на найвіддаленішому у світі острові.

      Я не міг зрозуміти: як цього ніхто, крім мене, не помічає? Всі мали би дивитися сюди, широко розплющивши очі! Але ніхто не звертав ніякої уваги. Він сидів незворушно, мов статуя, мов якийсь ідол. На його чоло сіла муха, повільно поповзла на ніс і вуста – він навіть не здригнувся.

      Де, де він був тепер? Про що думав, що відчував? Він був десь на небі чи десь у пеклі?

      Я не міг запитати його про це. В кінці уроку я побачив, що він знову живий і дихає, а коли його погляд зустрівся з моїм, він, Деміан, був таким самим, як і раніше. Звідки він повернувся? Де він був? На вигляд він здавався втомленим. На його обличчі знову заграв рум’янець, руки почали рухатися, але його каштанове волосся зараз не блищало і мовби зблякло.

      Кілька наступних днів я неодноразово проробляв у себе в спальні нову вправу: сідав на стілець, випрямивши спину, СКАЧАТЬ