Деміан. Кнульп. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мені в руки. Ми причаїлися за деревом якоїсь алеї, чекаючи на когось, кого саме – я не знав. Але коли той «хтось» з’явився, Кромер, стиснувши мою руку, підштовхнув, щоб саме цю людину я заколов. То був, як з’ясувалося, мій батько! І тут я прокинувся.

      За цими переживаннями я, щоправда, ще міркував про Каїна й Авеля, але вже менше про Деміана. Коли ми згодом знову стали ближчими, то це відбувалося дивовижним чином – теж уві сні. А було так: мені наснилися тортури і знущання, яких я зазнавав, але замість Кромера цього разу мене душив коліном Деміан. І то було цілком щось нове і справило на мене дивне враження: все, що я зазнавав від Кромера, оті муки й спротив – від Деміана я сприймав охоче, з відчуттям блаженства, але й страху. Цей сон я бачив двічі, потім на його місце знову прийшов Кромер.

      Що я відчував у цих снах, а що в реальності – я вже давно не міг чітко розмежувати. Однак принаймні мій ганебний зв’язок із Кромером тривав, він не припинився й тоді, коли я врешті-решт виплатив йому заборговану суму, здійснивши низку дрібних крадіжок. Тепер він знав про ці крадіжки, бо завжди запитував мене: звідки я взяв гроші, і тримав мене в руках ще цупкіше, ніж спочатку. Він часто погрожував, що розповість про все моєму батькові, і тоді страх мій ставав іще сильнішим. Чому я з самого початку сам цього не зробив? І хоча я був дуже нещасним, я не в усьому розкаювався, принаймні не завжди, і часом у мене було таке відчуття, що все так і має бути. Наді мною висів фатум, і боротися з цим було марною справою.

      Ймовірно, мої батьки теж потерпали від усього цього. Мною оволодів якийсь чужий дух, я вже не вписувався в нашу спільноту, яка була такою згуртованою і за якою мене часто охоплювала якась божевільна туга, немов за втраченим раєм. Зі мною поводилися (зокрема мати) радше як із хворим. Але як воно було насправді – найкраще я міг судити з поведінки обох сестер. З цієї поведінки, яка була дуже обережною і все ж безмежно мене засмучувала, чітко випливало, що я був таким собі одержимим, якого треба радше жаліти, ніж лаяти, але в якого все-таки вселилося якесь зло. Я відчував, що за мене моляться вже інакше, ніж зазвичай, і відчував марність цих молитов. Я часто відчував пекуче бажання полегшення, потребу в щирій сповіді, і водночас передчував, що ні батькові, ні матері розповісти й по-справжньому все пояснити я не зможу. Я знав, що це буде сприйнято доброзичливо, що мене будуть пильно оберігати, навіть жаліти, але цілковито не зрозуміють і на все це подивляться, мов на якусь хибну витівку, тоді як це – фатум.

      Я знаю, хтось не повірить, що дитина у свої неповні одинадцять років здатна на такі відчуття. Не таким слухачам я розповідаю свою історію. Я розповідаю її тим, хто розуміє людей глибше. Дорослий навчився перетворювати частину своїх почуттів на думки і, зауваживши відсутність цих думок у дитини, часом вважає, що ніяких подібних переживань у неї просто не існує. Однак у моєму дорослому житті рідко траплялися такі глибокі переживання і страждання, як у дитинстві.

      Одного разу, СКАЧАТЬ