Будинок Мрії Енн. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ був відданим шанувальником краси. Кожна гарна річ, яку він бачив або чув, давала йому відчуття внутрішньої радості, яка осявала його життя. Він добре усвідомлював брак власної миловидності й через це побивався.

      – Люди кажуть, що я добрий, – відзначив він якось з тугою в голосі, – але часом я шкодую, що Бог не створив мене наполовину менше добрим, але трохи вродливішим. Але хтось мусить бути непоказним, інакше б пані Блайт не сяяла б тут так яскраво.

      Одного вечора Енн з Гілбертом нарешті вибралися на маяк Чотирьох Вітрів. День починався похмуро, небо було закутане в сірі хмари та туман, але тепер воно розквітло червоно-золотими барвами. Над пагорбами розкинулося янтарне бездоння під вогнем західного сонця. На півночі небо взялося маленькими золотими баранцями. Білі вітрила судна, яке спускалося каналом на південь, до краю пальмових дерева, теж запалали вогнем від червоного світла. За ним воно охопило білу поверхню піщаних дюн. Праворуч воно впало на старий будинок між вербами та струмок і заграло на вікнах, від чого ті перевилися кольорами багатшими, ніж на вітражах соборів. Вони світилися на сірих стінах, як багряні думки живої душі, ув’язненої в тьмяній оболонці.

      – Той будинок над струмком завжди виглядає так самотньо, – сказала Енн. – Я ніколи не бачу там ніяких відвідувачів. Нам, звісно, не видно під’їзної дороги до нього – але не думаю, що там багато відбувається. Дивно, що ми ще не бачилися з Мурами, хоча вони живуть всього за п’ятнадцять хвилин від нас. Може, я бачила їх у церкві, але якщо й так, то я про це не знаю. Шкода, що вони такі нетовариські – вони наші єдині сусіди.

      – Мабуть, вони не знають Йосифа, – засміявся Гілберт. – Ти вже довідалася, хто та дівчина, яку ти вважаєш такою красунею?

      – Ні. Я чомусь все забуваю про неї спитати. Але я більше ніде її не бачила, тому, напевно, вона й справді не звідси. О, сонце вже зникло – а ось і маяк.

      З настанням сутінків над полями й над гаванню, над дюнами та затокою лягла широка смуга світла.

      – У мене таке відчуття, ніби це світло підхопить мене й віднесе в море, – сказала Енн, коли вони потрапили під промінь; і вона відчула полегшення, коли вони підійшли достатньо близько до маяка, щоб опинитися всередині кола сліпучих спалахів.

      Коли вони звернули з вузької дороги, яка вела через поля до маяка, то зустріли чоловіка, який звідти йшов – чоловіка такого незвичайного вигляду, що на якусь мить вони просто витріщилися. Він однозначно мав гарну зовнішність – високий, широкоплечий, з правильними рисами, римським носом і щирими сірими очима; вдягнений він був як заможний фермер у своєму найкращому недільному вбранні. Але від грудей до колін у нього розвівалася хвиляста коричнева борода, а з-під його фетрового капелюха вибивалася грива такого самого волосся.

      – Енн, – прошепотів Гілберт, коли їх вже не можна було почути, – ти ж нічого не підлила в лимонад, який дала мені перед виходом з дому?

      – Ні, не підлила, – сказала Енн, придушуючи сміх, щоб загадковий чоловік, якого вони щойно минули, СКАЧАТЬ