Енн із Ейвонлі. Люси Мод Монтгомери

Чтение книги онлайн.

      – У чому справа? Справа таки є, хай йому грець! Справа в тому, панно, що та джерсійська телиця, що належить вашій тітці, щойно знову була біля мого вівса, не більше, ніж пів години тому. Вже втретє, затямте собі! Я знайшов її там минулого вівторка, а тоді ще й вчора. Я приходив сюди й сказав вашій тітці, щоб вона не допускала такого знову. Де ваша тітка, панно? Я хочу лиш побачити її на хвилинку й висловити їй своє невдоволення… невдоволення Дж. Гаррісона, панно.

      – Якщо ви маєте на увазі панну Маріллу Катберт, то вона мені не тітка, і зараз вона поїхала до Іст-Ґрафтона, щоб побачитися з далеким родичем, який сильно занедужав, – сказала Енн, промовляючи кожне наступне слово зі щораз більшою гідністю. – Мені дуже шкода, що моя корівка залізла до вашого вівса… вона належить мені, а не панні Катберт. Метью придбав її в пана Белла й подарував мені три роки тому, коли вона була ще маленьким телятком.

      – Вам шкода, панно! Це справі ніяк не зарадить. Ви б краще поглянули на той безлад, на який ця тварина перетворила мій овес… вона потолочила все уздовж і впоперек, панно!

      – Мені дуже шкода, – твердо повторила Енн, – але, можливо, якби ви краще лагодили свою огорожу, Доллі б не вдалося її зруйнувати. Це ж вам належить та частина огорожі, що відділяє ваше поле з вівсом від нашого вигону, і ще раніше я помітила, що вона перебувала не в найкращому стані.

      – З моєю огорожею все в порядку, – відрізав пан Гаррісон, ще більш сердито, ніж раніше, ведучи цю війну на ворожій території. – Навіть тюремні мури не зупинять таку демонічну телицю. І я скажу тобі, руда вітрогонко, що якщо корова таки твоя, як ти кажеш, то тобі краще зайнятися тим, щоб слідкувати за нею й не підпускати до чужої землі замість того, щоб сидіти тут і читати якісь романи в жовтих палітурках! – сказав пан Гаррісон, кинувши погляд на безневинного Вергілія в жовтувато-коричневій палітурці, що лежав в Енн під ногами.

      При згадці про її руді коси дівчина почервоніла, адже колір волосся завжди був її вразливим місце.

      – Уже краще мати руде волосся, аніж зовсім ніякого, окрім маленьких копичок за вухами, – спалахнула вона.

      Енн влучила в яблучко, адже пан Гаррісон справді дуже переживав через свою лисину. Він знову почав задихатися від злості, тож він міг лише безмовно дивитися на Енн, яка вже опанувала себе й продовжувала:

      – Я можу вибачити вам, пане Гаррісоне, бо в мене є уява. Я запросто можу собі уявити, як вас роздратувало те, що ви знайшли корову у вівсі, тож я не маю плекати жодних лихих думок щодо того, що ви тут наговорили. Я обіцяю, що Доллі більше не заходитиме на ваше поле. Даю вам слово честі щодо цього.

      – Що ж, твоє щастя, якщо не заходитиме, – пробурмотів пан Гаррісон дещо спокійнішим тоном, але потупотів геть досі розлючено, так, що Енн, доки сягав її слух, чула, як він бурчить сам до себе.

      Тоді, зажурившись, Енн промарширувала через подвір’я й закрила капосну корівку в загоні для худоби.

      «Звідти СКАЧАТЬ