Беззаперечна правда. Майк Тайсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ місця в Нью-Йорку, щоб затримати мене. Не знаю я, які наукові діагностичні тести вони використовували, але цього разу вони вирішили направити мене в Трайонську школу для хлопчиків, що була центром для неповнолітніх правопорушників у північній частині штату Нью-Йорк, приблизно за годину їзди на північний захід від Олбані.

      Моя мати була щаслива, що я їду на північ штату. Тоді вже безліч дорослих чоловіків приходили до нашого дому, розшукуючи мене.

      – Твій брат – брудний шибздик. Я вб’ю твого брата, – казали вони моїй сестрі.

      – Він лише дитина, – відказувала вона. – Він же не забрав у тебе жінку або щось інше в такому роді.

      Уявіть собі, що дорослі чоловіки приходять до вас додому, розшукуючи вас, а вам лишень дванадцять. Ну хіба це не лайно? Хіба можна звинувачувати мою матір за те, що вона втратила будь-яку віру в мене?

      2

      ТОЙ ФАКТ, ЩО МЕНЕ НАПРАВИЛИ ДО ВИПРАВНОЇ КОЛОНІЇ НА ПІВНОЧІ ШТАТУ був геть не добрим. Тепер я опинився з дорослими хлопцями. Вони були жорсткішими, ніж хлопці з Споффорда. Але Трайон був непоганим місцем. Там було багато котеджів, і можна було гуляти на вулиці, грати в баскетбол та ходити до спортзалу. Але я одразу ж потрапив у біду. Увесь час я був у дурному настрої. Я поводився дуже погано. Я був конфліктним і давав усім і кожному знати, що я з Брукліна і не збираюся знатися з усіляким лайном.

      Того разу я йшов на один із моїх уроків, коли повз мене у холі пройшов той пацан. Він тримав себе так круто, наче був кілером, а коли проходив повз мене, то, побачивши, що я тримаю в руках шапку, почав на ходу виривати її в мене з рук. Я не знав, хто він, але він не поважав мене. Цілих сорок п’ять хвилин наступного уроку я сидів у класі й метикував, як я збираюсь убити того хлопця за те, що він смикав мою шапку. Коли заняття закінчилось, я вийшов із класу і побачив у дверях його з друзями.

      «Оце він, той, кого ти шукаєш, Майку», – подумав я. Я підійшов до нього – він стояв заклавши руки в кишені і дивився на мене так, наче йому не було жодних турбот у цілому світі, наче я забув, що він смикав сорок п’ять хвилин назад мою шапку. Побачивши таке, я з усією люттю накинувся на нього.

      Вони надягли на мене наручники і направили до Елмвуда, який був закритою колонією для невиправних дітей. Елмвуд був моторошним. Там були великі круті мужлани – службовці. Щоразу, як мені доводилось там когось бачити, вони йшли в наручниках у супроводі двох тюремників.

      У вихідні всі діти з Елмвуда, які заробили хороші оцінки, виїжджали на кілька годин, а потім поверталися з набряклими носами, пощербленими зубами, розбитими ротами та забитими ребрами – усі вони були на взводі. Я думав собі, що то наслідки побоїв від тюремників, адже тоді ніхто не розказував про такі випадки в Департаменті охорони здоров’я або соціальній службі. Проте чим більше я розмовляв із цими побитими хлопцями, тим більше розумів, що вони щасливі.

      «Да, чувак, так його! Ми його майже поклали!«– сміялись вони. Я поняття не мав, про що вони говорять, але потім СКАЧАТЬ