Сіддхартха. Паломництво до країни сходу. Герман Гессе

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ уже не раз випадало чути про зміст Буддиного вчення, хоч і з других чи третіх уст. Але Сіддхартха уважно дивився на Гаутамине чоло, на його плечі, ноги, на спокійно обвислу руку, і йому здавалося, ніби кожен суглоб на кожному пальцеві тої руки був ученням, кожен суглоб промовляв, навіював істину, дихав, світився істиною. Цей чоловік, цей Будда, був істинний аж до найменшого поруху кожнісінького свого пальця. Цей чоловік був святий. Зроду ще Сіддхартха нікого так не шанував, зроду ще не любив нікого так, як цього чоловіка.

      Юнаки пройшли за Буддою до міста, а тоді мовчки вирушили назад, бо самі вони цього дня мали намір від їжі утриматись. Згодом вони побачили, як Гаутама повернувся до гаю, як у колі своїх учнів обідав, – тим, що він з’їв, не наситилася б і пташка, – побачили, як потім Величний усамітнився в затінку під манговим деревом.

      Але ввечері, як спала спека, і в гаю все ожило, і люди почали збиратися до гурту, Сіддхартха з Говіндою почули, як Будда проповідує. Вони слухали його голос, і він був також досконалий, сповнений досконалого спокою, сповнений миру та злагоди. Гаутама проповідував учення про страждання, про те, звідки вони беруться, й про те, як їх позбутися. Спокійно й чисто бриніла його тиха мова. Стражданням було саме життя, стражданнями був сповнений світ, але спасіння від страждань знайдено: спасіння знаходить той, хто ступає на шлях Будди.

      Лагідним, але твердим голосом промовляв Величний, проповідуючи чотири Істини[15], проповідуючи восьмеричний шлях[16]; терпляче ступав він звичною дорогою повчань, прикладів, повторень; світло й тихо здіймавсь його голос над головами слухачів – мов сяйво, мов зоряне небо.

      Коли Будда скінчив свою промову, а тим часом настала вже ніч, до нього почали підходити прочани, благали, щоб він прийняв їх до свого товариства, приставали до його вчення. І Гаутама приймав їх, і всім він казав:

      – Щиро ви слухали вчення, щиро його промовляв я. Беріть же його як своє і святіться, щоб стражданням покласти край.

      Тут виступив наперед і Говінда, юнак нерішучий, сором’язливий.

      – Я теж хочу пристати до Величного та його вчення, – сказав він і попросив, щоб Будда прийняв його до своїх учнів, і Будда його прийняв.

      Відразу по цьому Будда пішов спочивати, а Говінда звернувся до Сіддхартхи з такими палкими словами:

      – О Сіддхартхо, не подобає мені робити тобі закиди. Обидва ми чули Величного, обидва слухали його вчення. Говінда послухав учення і приєднався до нього. А ти, шановний, чи не хочеш і ти ступити на шлях спасіння? Невже зволікатимеш, невже й далі чекатимеш?

      Сіддхартха, почувши такі слова Говіндині, мовби зі сну прокинувся. Довго дивився він товаришеві в обличчя. Потім тихо, без ніякого посміху промовив:

      – Говіндо, друже мій, ось ти й ступив свій крок, ось ти й обрав свій шлях. Завжди, о Говіндо, був ти мені товаришем, завжди йшов ти на крок позад мене. Часто я думав: «Невже ж Говінда не ступить колись бодай один крок сам, СКАЧАТЬ