1984. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – тому завжди був першим, хто виступав з пропозиціями організувати масовий турпохід або який-небудь інший активний захід. Він привітав їх обох радісним «Фізкульт-привіт!», сів за стіл, і їх накрила хвиля різкого смороду поту. Краплі вологи виступали на його рум'яному обличчі. Його здатність до потовиділення була просто феноменальною. У Громадському центрі завжди можна було визначити, коли він грав у настільний теніс по вологій рукоятці ракетки. Сайм дістав смужку паперу з довгим стовпчиком слів, і почав його уважно перечитувати, крутячи чорнильний олівець між пальцями.

      «Ой, тільки гляньте, хто це у нас працює в обідню перерву», – сказав Парсонс, підштовхуючи Вінстона ліктем. «Яка відданість роботі, га? Що у тебе там таке, друже? Мабуть, щось занадто розумне для мене. Сміте, друже, а я за тобою ганяюся. Ти забув здати гроші».

      «На що саме», – запитав Вінстон, автоматично намацуючи купюри у кишені. Близько чверті зарплати доводилося віддавати на усілякі добровільні внески, яких було так багато, що їх важко було відстежувати.

      «На Тиждень Ненависті. Ми всім будинком здаємо. Я збираю гроші з усіх будинків по нашій вулиці. Ми маємо докласти всіх зусиль, адже ми не хочемо зганьбитися на святі. Кажу тобі, я буду ні до чого, якщо на нашому старому будинку «Перемога» не висітимуть найбільші прапори з усією вулиці. Ти обіцяв здати два долари».

      Вінстон знайшов і віддав дві зім'яті брудні однодоларові купюри, які Парсонс вклав у невеликий записничок, і зробив запис акуратними друкованими літерами.

      «До речі, друже, – сказав він, – чув, мій малий вчора підстрелив тебе з рогатки. Я задав йому доброго прочухана за це. Я сказав, що заберу у нього рогатку, якщо він зробить це знову».

      «Думаю, він просто був трохи засмучений, що не піде на страту у парк», – сказав Вінстон.

      «Ну, так, настрій у них правильний, тут годі й казати! Вони з сестрою, звичайно, ті ще малі посіпаки, але це все через захопленість і відданість спільній справі! Все, про що вони думають – це шпигуни, зрадники, ну, і, звичайно ж, війна. Знаєш, що моя маленька донька зробила минулої суботи, коли її загін вирушив у похід вздовж Беркхамстеда? Вона підбила ще двох дівчаток втекти з нею з походу і протягом усього дня вони стежили за якимось підозрілим типом. Вони йшли за ним дві години, прямо через ліс, а потім, коли дісталися Амершема, здали його патрульним».

      «Навіщо вони це зробили?» – запитав Вінстон, дещо приголомшений. Парсонс переможно продовжив:

      «Моя дочка здогадалася, що він ворожий агент, який, наприклад, міг десантуватися у наших краях. Але головне не це, друже. Як ти думаєш, що у першу чергу привернуло її увагу? Вона помітила, що на ньому були дивні туфлі, сказала, що ніколи раніше не бачила, щоб хтось носив таке взуття. Тож, швидше за все, він був іноземцем. Досить розумно для семирічної дівчинки, га?»

      «І що сталося з цим чоловіком?» – запитав Вінстон.

      «Цього СКАЧАТЬ