1984. Джордж Оруэлл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Через поле назустріч йому йшла чорнява дівчина. Раптом одним спритним рухом вона зірвала з себе одяг і презирливо відкинула його в бік. Її тіло було ніжним і гнучким, але воно не викликало у ньому бажання, він навіть не дивився на нього. У той момент його захопив сам жест, яким вона відкинула свій одяг, своєю грацією та впевненістю він, здавалося, здатен був знищити цілу культуру, цілу систему мислення. Здавалося, що і Старший Брат, і Партія, і Поліція Думок могли бути перетворені на попіл одним прекрасним рухом її тендітної руки. Це теж був жест старих часів. Вінстон прокинувся зі словом «Шекспір» на вустах.

      Телеекран видав голосний монотонний свист, який не вщухав рівно тридцять секунд. Сім п'ятнадцять, час підйому для офісних працівників. Вінстон змусив себе вилізти з ліжка – спав він голяка, бо на одяг він отримував від Партії всього лише 3000 купонів на рік, а піжама коштувала аж 600. Він схопив брудну майку і труси, які лежали на стільці. Ранкова зарядка почнеться через три хвилини. Але вже наступної миті його зігнуло навпіл через сильний напад кашлю, який майже завжди мучив його після пробудження. Він настільки спустошував його легені, що відновити дихання вдавалося тільки лежачи на спині і роблячи серію глибоких вдихів. Його вени набрякли від кашлю, і варикозна виразка почала свербіти.

      «Група від тридцяти до сорока!» – гавкнув пронизливий жіночий голос. «Група від тридцяти до сорока! Будь ласка, займіть свої місця. Від тридцяти до сорока!»

      Вінстон підскочив і став по стійці «струнко» перед телеекраном, на якому вже з'явилося зображення молодої жінки, худорлявої, але м'язистої, одягненої в туніку та кеди.

      «Згинання і розгинання рук!» – промовила вона. «Повторюйте за мною. Один два три чотири! Один два три чотири! Нумо, товариші, бадьоріше! Один два три чотири! Один два три чотири!..»

      Біль у грудях після нападу кашлю трохи затьмарив враження від сну, але ритмічні рухи знову оживили їх. Поки Вінстон машинально крутив руками назад і вперед з виразом непохитної радості на обличчі (а саме такий вираз обличчя вважається правильним під час ранкової зарядки), він з усіх сил намагався подумки повернутися в часи свого раннього дитинства. Це було надзвичайно складно. Життя до п'ятдесятих років ніби стерлося з пам'яті. Не було ніяких записів чи інших свідоцтв, до яких можна було б звернутися, і навіть його власне життя здавалося якоюсь примарою. Ти наче пам'ятаєш якісь масштабні події, які, з великою ймовірністю, зовсім і не відбувалися, точніше ти пам'ятаєш якісь окремі деталі, але не можеш відтворити у пам'яті всю картину. А ще були довгі часові провали, коли взагалі не було спогадів про події, які сталися в ці періоди. У старі часи все було інакше. Навіть назви країн та їх обриси на карті були іншими. Наприклад, Злітна смуга № 1 в ті дні так не називалася: її називали Англією або Британією, хоча Вінстон був абсолютно впевнений, що Лондон завжди називався Лондоном.

      Вінстон не міг точно пригадати СКАЧАТЬ