Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

Чтение книги онлайн.

      Копию настоящего постановления направить

      Прокурору

      ОП/Уполномоченный СПО ГПУ УССР                                 /БОРДОН/

      Согласен:              П./Нач. 2 ОТД СПО                          /ШЕРСТОВ/

      Согласен:              П./Нач. СПО ГПУ УССР                 /ДОЛИНСКИЙ/

      Постановление мне объявлено

      27. ХII.33 года                                                       Остап Вишня

      В тій контрреволюційній організації, в якій я брав участь – ділянкою, де я працював, був літературний фронт. На цім фронті й провадив я свою контр-революційну роботу.

      В чому вона полягала? Насамперед, в дискредитації, в обезцінюванні партійної лінії в радянській літературі, в компромітації пролетарської літератури, в знеціненні російської літератури і взагалі російської культури.

      Всякий письменник, що вийшов з лав робочого класу, що починав свою літературну роботу з позицій інтернаціональних, дискредитувався й компромітувався, як художник, як митець, і в письменницьких колах, і в широких читацьких масах.

      Натомісць вихвалялися письменники з явними націоналістичними ознаками і тільки вони вважалися за справжніх художників, за талановитих митців.

      Вживалося заходів, щоб літературну молодь, що приходила в літературу із заводів, шахт, колгоспів брати під свій вплив, керувати нею, спрямовуючи її в націоналістичне річище.

      Такі твори, як «Вальдшнепи» Хвильового, «Народній Малахій», «Мина Мазайло» – Куліша, «Кварцит» Досвітнього і т. д. рекомендувалися, як зразки, як шедеври, на них показувалося, що з них, тільки з них треба брати приклад у літературній роботі.

      За панівний стиль у літературних творах вважалося романтизм. Але не здоровий революційний романтизм, що малював би героїчну боротьбу робітництва й селянства в часи громадянської війни, не романтизм, що підносив би пролетарському читачеві художньо оформлені зразки боротьби трудящих на фронті соціялістичного будівництва – а романтизм націоналістичний, що вихваляв би все – і старовину і пореволюційну роботу, як вияв самобутності українського народу, його національну героїку, його одмітні, йому одному належні риси, вчинки й характер.

      Все російське вважалося за бездарне, для українських умов непридатне й нехарактерне.

      Те ж саме можна сказати і про театр. На цій ділянці в організації панувала апологетика «Березоля» і зокрема Курбаса. Курбаса вважалося за генія, за незрівняного керівника українським театральним процесом, всіляко його вихвалялося й підтримувалося. Допомагалося всіляко йому в тім, щоб він не ставив у «Березолі» п’єс руських драматургів. Вся руська драматургія, пролетарська й непролетарська, ідеологічно витримана і навпаки – вважалася за драматургію не нашу, драматургію великодержавницьку, ворожу розвиткові української театральної культури. Та не тільки російську літературу дискредитувалося, СКАЧАТЬ