Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов

Чтение книги онлайн.

      Наостанку я хотів би ще раз на одному-двох прикладах показати убогість мистецьких засобів Остапа Вишні. (От він пише, наприклад: «Я фотографую з свого, звичайного, погляду, життя на селі» (I—45). І от як ця «фотографія» провадиться: Робота: «аж гуде». «Тільки гуп-гуп, гуп-гуп, гуп-гуп» (I—59). «Мантачать коси: дзень-дзень, дзень-дзень!» (I—80, I—134). Косять «рівномірно як годинник ссшш… ссшш… ссшш» (I—81), «в повітрі камертони золоті: дззз, дззз, дззз» (197) і т. д.

      Звичайно, це все не більше, ніж протокол та й те записаний вельми невправною і примітивною рукою. Вишня іноді не боявся й того, щоб так і сказати про самого себе: «Бути сучасним письменником значно легше, нічого собі не читаєш, тільки пишеш» (I—14). Ну, звичайно, коли маєш постійно підтримку збоку повсюди розставлених контрреволюційною рукою своїх друзів, можна покласти ноги до стола і халтурити що завгодно: все одно надрукують.

      Вишня не від того, щоб іноді довести і повну свою некультурність. От, наприклад, сцену із опери Вагнера «Трістан і Ізольда» Вишня вважає за танок лише тому, що Айседора Дункан використала цю загальновідому річ для однієї з своїх композицій.

      На цих кількох зауваженнях ми можемо завершити характеристику постаті й методів роботи Остапа Вишні. З поданого видно, що це був за суб’єкт. Бездарний писака, що своїми коріннями виростав із куркульства, а в мистецькій творчості був продовжувачем губановських «малоросейських» збірок. Контрреволюціонер, що, нахабно халтурячи, насмілювався в зашифрованій формі протаскувати в літературі куркульські ідеї, колишній петлюрівець, що змінив вогнепальну зброю на перо «гумориста», от хто такий був цей «король українського гумору».