Остап Вишня. Невеселе життя. Группа авторов
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Остап Вишня. Невеселе життя - Группа авторов страница 21

Название: Остап Вишня. Невеселе життя

Автор: Группа авторов

Издательство: OMIKO

Жанр: Биографии и Мемуары

Серия: Великий науковий проект

isbn: 978-966-03-8087-5, 978-966-03-9121-5

isbn:

СКАЧАТЬ Не читав, а продивлявся. Зовнішнє – дуже добре. Про зміст не пишу, бо не читав.

      У нас декларують зміну політики щодо національної справи. Тези РКП – піднесення національної культури. Конкретно ще нічого не знаємо, у віщо це все виллється. Симптоматичні статті лідерів з такими афоризмами:

      «Ми глибоко помилилися б, коли б визнали, що національну справу ми вирішили».

      «Хто ігнорує національну справу, той ризикує захлинутися в ній».

      Одне чекаємо – праці й праці. Все з’ясується після партійної конференції, що має відбутися в квітні.

      Часник помер від «удару» – крововлива в мозок. Очевидно (так гадають) на ґрунті [Cnel’у].

      Всі здорові.

      В Харкові Олімп. Працює в «Сел[янській] книзі» – завідує складом. Живе в мене. Василь (наш) у Харкові. Завідує складом паєвого т[оварист]ва «Ларек». Живе в мене. Назар в Київі – здоровить.

      Що ти поробляєш?

      Антоніна Міновна в Харкові. Взагалі всі до Харкова поперебирались.

      Від твоїх не маю нічого.

      Катя в Мелітополі з чоловіком.

      Дома малеч. Ти ж знаєш, що мати (моя) вмерла ще торік в липні?

      Пиши.

      Цілую Павло.

      [інший почерк]

      Тов. Микола, користуючись випадком, чиркаю Вам скілька слів. У Київі всі здорові. Вітають. Я зараз у Харкові (вже 4 місяця) й жию у Павла. Більш докладно напишу другий.

      [Остап]

Лист Остапа Вишні до Миколи Балаша25 квітня 1923 р.

      25. IV.923 р.

      Миколо.

      По-перше. Коли ти пишеш листи, то ти все-таки думай, куди ти пишеш і що ти пишеш. І таки як слід подумай. Бо і мені особисто, і де-кому іншому буде дуже неприємно, що тебе серед нас не буде, як пам’ятаєш, тоді, коли ми в жовтні 1920 року їхали з Київа до Харкова. І нікому мене буде будити, що мовляв: «Павло, вставай – твоя черга».

      Так от, бачиш, як мені без тебе тут буде неприємно. А ти про це не думаєш. А подумати слід.

      Друге. Лялька вчиться. Ніхто тебе з цього боку не обдурює. Що вона кепсько пише, нічого не зробиш. Колись краще писатиме. Я ще раз кажу, що зараз вона одягнена, і не голодна, і не холодна. Але це зовсім не виключає того, що їй усе треба. Треба тому, що, по-перше, вона росте, а, по-друге, на ній усе «горить». Як горіло і на тобі, і на мені, коли нам було по 9—10 років.

      Я все-таки гадаю, що краще тобі клопотатися про дозвіл на переїзд Лялі і через Чеський уряд, і через посольство УСРР. Бо тут це тяжче зробити. У всякім разі із нашого боку заходів щодо цього буде вжито.

      Я живу. Родинне моє життя не дуже добре. Якось усе не станцюємося з дружиною. Ріжні ми люде. Вона вихованка старого ладу і світу, а я гасаю, і ніяка лиха година мене, звичайно, до старого не наверне. Патріяльхальність, тихеньке кубло і всілякі інші атрибути «щасливого» родинного життя не для мене. Ну, й дисонанси! Це тяжко відбивається на мені, але ще тяжче на «половині». Що буде – не знаю. Надія на патологічну від старости зміну в клітинках мого організму. А іншої надії СКАЧАТЬ